Чому Захід панує - натепер

То чому все відбулося саме так, як відбулося?

Кораблі династії Мін, безперечно, могли б піти до Америки, якби того забажали їхні командири. 1955 року копія джонки ери Чжена справді спромоглася пройти з Китаю до Каліфорнії (хоча й не змогла повернутися назад), а інша, Принцеса Тайпін, 2009 року майже завершила подорож Тайвань-Сан-Франциско, й лише за двадцять миль до кінця її розбив на дві частини вантажний корабель[283]. Якщо вони могли це зробити, чому не міг Чжен?

Найпопулярніша відповідь полягає в тім, що все відбулося саме так, бо в п'ятнадцятому сторіччі китайські імператори втратили інтерес до відряджування кораблів за море, тоді як європейські королі (принаймні деякі з них) дуже цим зацікавилися. І до певної міри це справді так. Коли 1424 року помер Юнле, першою дією його наступника було заборонити далекі подорожі. Як можна було передбачити, принци Індійського океану перестали присилати дари, тому наступний імператор знов послав Чжена до Перської затоки, але його наступник Чжентун знов повернувся до попередньої політики. 1436 року двір відмовився задовольняти багаторазові запити кораблебудівних заводів Нанкіна про збільшення кількости робітників, і протягом наступних десяти чи двадцяти років великий флот зогнивав. На 1500 рік жоден імператор не зміг би повторити подорожі Юнле, навіть якби захотів.

На іншому кінці Євразії королі поводилися цілком супротивно. Португальський принц Енрике, "Мореплавець", вкладав ресурси в досліджування. Деякі його мотиви були розрахунком (зокрема бажання дістатися африканського золота), а деякі загальносвітовими (зокрема надія, що десь в Африці є безсмертний християнський король на ім'я Пресвітер Йоан, що охороняє браму до раю й врятує Європу від ісламу). У будь-якому разі, Енрике фінансував експедиції, наймав картографів і допомагав конструювати нові кораблі, що ідеально надавалися до вивчання західних берегів Африки.

Португальське досліджування, безперечно, не було безтурботним плаванням. Відкривши 1420 року безлюдні острови Мадейра (рис. 8.8), відповідальний капітан (майбутній тесть Христофора Колумба) випустив на Порто Санто, найобнадійливішій ділянці під маєток, крільчиху з кроленятами. Кролі розмножилися й з їли все, змусивши людей перейти на щільно зарослий лісом головний острів Мадейра ("дерево" португальською мовою). На цьому острові колоністи спричинили пожежу й мусили, як оповідає літописець, "з усіма чоловіками, жінками та дітьми тікати від гніву [вогню] й рятуватися в морі, де протягом двох днів та двох ночей сиділи без їжі, по шию в воді"[284].

Але, зруйнувавши природну екосистему, європейці побачили, що в цьому звугленому новому світі дуже добре росте цукрова тростина, і принц Енрике вклав гроші в будівництво млина. Через покоління вони вже завозили африканських рабів, аби ті працювали на плантаціях, і наприкінці п'ятнадцятого сторіччя щороку експортували понад шістсот тонн цукру.