Чому Захід панує - натепер

Коли імператор виряджав Чжена за Східний океан, той не чекав нічого подібного. Пливи за Східний океан до островів Пенлай, — сказав Син Неба. — Від часів першого імператора Цинь тривають пошуки цих островів, де у срібних та золотих палацах живуть безсмертні, птахи та звірі чисто білі й росте магічне зілля. Десять років тому Наш адмірал Чжоу Мань ступив на цю магічну землю, і тепер Ми наказуємо тобі привезти Нам зілля безсмертя.

Чжен бачив світу більше, ніж будь-хто інший. Його вже ніщо не могло здивувати, і, якби він натрапив на драконів та велетенських акул, як передвіщали давні оповіді, він би просто дав їм раду. Але найбільше він очікував саме того, що побачив спочатку, — нічого. Після відвідин берегів Японії, де було надано титули її непокірливим воєначальникам та отримано їхні дари, його флот плив за вітром протягом двох місяців, прямуючи до нескінченно віддаленого блакитного горизонту, де небо сходилося з землею. І коли його люди, що були вже на грані бунту, нарешті побачили землю, там були лише дерева, дощ та гори, щось певним чином навіть гірше, ніж Африка.

Довелося ще кілька довгих тижнів дрейфувати уздовж берега, поки вони побачили тубільців, що не втекли, — тубільців, що попливли їм назустріч і пригостили надзвичайними стравами, яких вони ніколи не куштували. Ці гостинні напівоголені варвари не мали зілля безсмертя, проте мали курильне зілля, що спричиняло дуже приємне збудження. Не мали вони й срібних та золотих палаців, хоча, здається, казали, що щось таке є на суходолі. Отже, Чжен вирушив на пошуки безсмертних — лише з кількома сотнями людей, кількома десятками кавалеристів та знаючи трохи місцевих слів.

Часом доводилося битися, хоча запалювальні бомби справляли надзвичайне враження й дикуни рідко боронили свою землю. Навіть коли закінчився порох, коні та сталеві мечі теж були майже так само ефективні. Однак його найліпшою зброєю були самі тубільці. Вони ставилися до його людей, як до богів, несли їм все, що потрібно, та влаштовували через них бійки. Чжен міг дотриматися мудрої традиції використовувати варварів проти варварів і просто допомагати "своїм" варварам, що називали себе пурепеча, підтримувати якусь давню заздрість до сусідніх варварів ацтеків. Чжен ніяк не міг розібратися, що то була за заздрість, але то не важило. Крок за кроком громадянська війна між варварами наближала його до безсмертних.

Лише коли Чжен приєднався до своїх союзників біля ацтекської столиці Теночтитлану, він нарешті визнав, що безсмертних ніде не було. Теночтитлан був по-своєму величний, мав широкі прямі вулиці та східчасті піраміди, але ніде не було сніжнобілих тварин, ані срібнозолотих палаців і, безперечно, ніхто не бачив зілля вічного життя. Насправді скрізь була смерть. Огидні пухирі та пустули почали забирати варварів тисячами, а їхні тіла починали смердіти ще до того, як люди вмирали. Чжен багато разів бачив чуму, але такого не бачив ніколи. З його людей захворів заледве один зі ста — це була явна ознака того, що Бог задоволений тим, як Чжен впорався з дорученням.

До останнього моменту було незрозуміло, на кого пошесть подіє сильніше, — чи Чженові варвари будуть надто слабкі, аби атакувати Теночтитлан, чи ворожі варвари будуть надто слабкі, аби його захищати. Але небо ще раз усміхнулося Чженові, під захистом останніх бомб та снарядів з катапульт його вершники увірвалися на бруківку Теночтитлану. Після запеклої, проте односпрямованої боротьби на вулицях — кам'яні леза та бавовняні щити ацтеків проти китайських сталевих мечів та кільчуг — опір припинився й пурепеча заповзялися катувати, ґвалтувати та грабувати. Іцкоатля, останнього короля ацтеків, що бився біля брами свого палацу, вони проштрикнули багатьма стрілами, потім кинули у вогонь, до того ще в живого вирвали серце і — найбільший жах — відрізали та жерли куски його плоті.