Перунів цвіт
- Автор: Шевердіна Анастасія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Перунів цвіт». Краткое содержание книги:
Втекти із Землеграда вдається одному лише Годвіну. Його завдання — знайти квітку папороті, яка подарує шанс здолати Велеса, звільнити рідних і запобігти масштабній війні. Але часу обмаль, Перунів цвіт нікому з нині живих зірвати не вдавалось, а від нових друзів Годвіна — бездомного домовика, відьми-початківця й нерозторопної мавки — більше проблем, аніж користі.
Калина обняла дракона за шию.
— Я так за тебе злякалася!
— А я за тебе!
Данило кинув на Годвіна невдоволений погляд.
— Що за телячі ніжності?! Та годі вже! — відірвав він руки мавки від холодної луски дракона.
Калина засміялася.
— Що, заздриш? — наздогнала друзів Ольга.
— Не твоє діло! — струснув волоссям Даня. — Краще послухайте, як ми від відьми втекли!..
Розповідь Данила дракон і відьма повсякчас переривали вигуками захоплення і здивування.
— …І от коли відьма відчинила двері, на неї вихлюпнулася з хати вода. Потік збив її з ніг, і поки ряба борюкалась у калюжі, ми чкурнули до лісу!
— От молодці! — посміхався вдоволено Годвін. — А ти бач, Калино, яка потайна — не казала, чому тебе русалка навчила! Ми й не знали, що коли мавка волосся мокре чесатиме, то й суху місцину затопить!
— Головне — не сказати, а зробити, — опустила очі Калина.
— І то правда. А ми з Ольгою також повоювали. Вона всі відьмині закляття відбила!
— Не всі, — сумно заперечила відьма.
— Ти про що?
— Вона щось мені поробила. От попроси мене будь-що зробити.
— Ну… Дай мені он ту гілку, що біля пня.
Ольга ногою відкинула гілку якнайдалі.
— Чого ти?! Давай її мені!
— А от не дам! — скрикнула зі сльозами на очах Ольга.
— Що за дурні жарти?!
— Це не жарти зовсім! Я роблю все навпаки, чи ти не помітив?!
— А навіщо? — здивувалася Калина.
— Ніби щось мене змушує проти моєї волі. Я нічого не можу вдіяти. Та відьма мене зачарувала!
— То відведи чари! — порадив Данило.
— Я не вмію знімати закляття!
— Та що ти взагалі вмієш?!
Ольга заревла й кинулася на нього з кулаками.
— Ольго, припини! — смикнула її за сорочку Калина.
Відьма лупцювала домовика зі ще більшим завзяттям.
— Бий його! — крикнув нарешті Годвін, і Ольга залишила Данила у спокої.
Даня віддихався, спробував пригладити волосся.
— Ну це вже ні на що не схоже! — зітхнув він. — Тепер ми точно пропали. Ця навіжена все робить на зло, а змій тільки і знає, що командує!
— То й що?! Я так звик. Я князівський син! — випнув груди Годвін.
— Та й ми не собаки! — передражнив його величну позу Данило.
— Страхопуд!
— Змій дурноголовий!
Годвін прийняв бойову стійку, занісши над Данилом хвіст.
— Ти пошкодуєш, що навчився говорити, холопе! — проревів дракон і встромив довге лезо хвоста біля ніг домовика. Данило, скрикнувши, відскочив.
— Ольго! Годвін мене покалічить! Зроби що-небудь! — репетував Даня.
— Навіть якщо й могла б, то не зробила б! — дівчина сердито склала руки на грудях.
— Ольго! Як тобі не соромно! — втрутилася Калина.
Ольга вдарила в долоні і сказала:
— Замовкніть!
Годвін, Данило й Калина беззвучно роззявляли роти. Після невдалих спроб повернути втрачений голос вони принишкли й надули губи.
— А тепер слухайте мене! — промовила дівчина. — У нас обмаль часу й безліч неприємностей. Ніхто нам не допоможе, окрім нас самих. Тільки згода дає добрі плоди. Давайте заспокоїмося й підемо до Авеніра.
Годвін кивнув.
— Данило? — поглянула на домовика Ольга.
Даня плюнув і відвернувся. Відьма знову вдарила в долоні.
— От все й з’ясували, — спробував голос дракон, недовірливо поглядаючи на Ольгу.
— Ходімо! — Ольга першою пірнула в шелестку темряву, всі інші мовчки пішли за нею…
…Авенір підповз до струмка, напився й помочив обличчя. Почувши кроки й голоси, він сторожко підняв голову, провів нових знайомих поглядом і, знесилений, припав до землі.
— Прийшли нарешті, — прошепотів він. — А я вже думав, що відьма вас занапастила. Помирати зібрався…
— Тобі ще рано помирати! — Ольга присіла поряд із юнаком навколішки й торкнулася його гарячого чола.
— Ти красива, — юнак журно вдивлявся в темні відьмині очі. — Ольга…
Дівчина зашарілася й відсмикнула руку.
— Що ж, підсумуємо наші сьогоднішні здобутки! — запропонував Годвін. — Поранений — один, порча — одна, сварок — безліч, новин про квітку — жодних. Я не знаю, що нам робити!
Данило поглянув на Авеніра.
— Треба здихатися пораненого і звести з Ольги порчу. Якщо ми цього не зробимо, то нічого в нас не вийде.
— Це правда, — погодилася відьма. — Якби тут поряд був якийсь знахар або цілитель! Авеніре, ти тутешній? Можливо, щось порадиш?
— Я тутешній, але нічого такого не знаю, — тихо відповів парубок. — Тут і поселень-то немає поблизу, не те що ворожбитів. Тільки млин, та й годі…