Перунів цвіт
- Автор: Шевердіна Анастасія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Перунів цвіт». Краткое содержание книги:
Втекти із Землеграда вдається одному лише Годвіну. Його завдання — знайти квітку папороті, яка подарує шанс здолати Велеса, звільнити рідних і запобігти масштабній війні. Але часу обмаль, Перунів цвіт нікому з нині живих зірвати не вдавалось, а від нових друзів Годвіна — бездомного домовика, відьми-початківця й нерозторопної мавки — більше проблем, аніж користі.
— Хотілося по-доброму, — зітхнула Ольга.
— Не вийде! — відьма дмухнула на лучину — світло згасло, тільки жаринки ледве блимали в печі.
— Ну й дурепа ж я! Тіні не стало! — скрикнула Ольга. — Тікаймо!
Годвін і Ольга вискочили надвір, ряба чаклунка — за ними. Зупинилася на порозі й гукнула:
— Діточки мої, ворогів стережіть!
Калина й Данило, які кинулися до дверей слідом за друзями, змушені були заскочити на лаву: гадюки і смердючі щури вартували вихід.
— Так і знав, що маю молодим пропасти! — заволав домовик. — Не врятуємося вже!
— Врятуємося! — Калина вмостилася на лаві, дістала з-за пояса гребінь-мушлю й почала розчісувати волосся.
— Чи здуріла ти, дівко?! — скрикнув Данило. — Не час для цього!
— Саме для цього час! — посміхнулася мавка, і домовик побачив, що з волосся Калини цівочкою тече вода.
— Оце так! Ольга навчила? — здивувався Данило.
— Ні, русалка на озері. Тепер, Даня, головне, щоб відьма не повернулася раніше, ніж змій і щурів із хати вода винесе…
…Захеканий Годвін кружляв над нічним лісом, щомиті озираючись назад: Ольга позеленіла від його вихилясів та охрипла від викрикування заклять, але відьма заповзято переслідувала їх на кованій ступі. Ще хвилька — і зачепить драконячий хвіст помелом або влучить у дівчину прокляттям.
— Не можу більше! — слабкий зойк Ольги пронісся повз вухо й умчав у безвість.
— Я теж! — прогарчав крізь зуби дракон. — Нумо в хащі! — Годвін притис крила до тулуба і стрілою впав униз, у темряву, де змовницьки перешіптувалися крони дерев.
Ряба відьма не встигала більше за драконом. Вона зависла над лісом, стежачи за Ольгою, і намовляла щось у кулак.
— Відстала! — полегшено зітхнув Годвін.
— Дивно. А що вона там?…
— Не озирайся! — порадив Годвін, але Ольга випередила його, повернувши голову назад. Товста відьма розкрила кулак, і дівчина відчула, що їй запорошило очі.
— Як не послухалася зараз, так не слухайся довіку! — весело завищала серед виття вітру ряба.
— Ай, печеее! — Ольга випустила драконову шию і притисла долоні до очей.
Годвін відчув, що відьма сповзає з його спини, сіпнувся вбік у надії її підхопити, але з темряви виросла підступна гілка і впилася йому просто в щоку. Склавши роздерті крила й виставивши вперед лапи, Годвін падав хтозна-куди під пронизливий Ольжин крик…
Неприємні наслідки
Годвін із великим зусиллям відірвав голову від землі й роззирнувся довкола. Нічний ліс причаївся, нічний ліс був сповнений приглушеного невдоволення. Поряд на поламаному гіллі лежала Ольга.
— Ольго! — покликав дракон.
Дівчина відкрила очі й потягнулася.
— Ти як? Жива? Ціла?
— Наче, — глухо відповіла відьма.
— А я крила порвав. Тепер літати як слід нескоро зможу…
— Шкода…
— Ольго! — знову гукнув Годвін. — Треба повертатися. Вставай!
— Не встану, — нерухомо лежала на землі дівчина.
— Не можеш? Щось болить? — дракон підповз до товаришки.
— Не можу, — різко відповіла Ольга.
— Чому? Ти розбилася? Ну не мовчи, відповідай мені!
— Не кричи. Я нічого тобі не скажу.
— Та що таке? — розгубився дракон. — Що сталося?
— Не знаю.
— Ти як хочеш, а мені про Калину й Даню треба попіклуватися! — Годвін піднявсь, обдивився себе й непевною ходою рушив у бік хутора. — Лежи собі!
Відьма встала й пішла за драконом.
— От і порозумілися, — буркнув Годвін. — Не відставай!
Дівчина зупинилася.
— Що знову?! Ти йдеш чи ні?
— Іду.
— То ходімо.
— Не можу! — скрикнула Ольга.
— Ну що ти вигадуєш?! — розсердився Годвін.
— Ноги мене не слухаються.
— Це від утоми й переляку. Це нічого. Розходишся.
— Ні. Це щось інше…
— Добре, інше! Стій тут хоч і до завтра!
Годвін, не звертаючи уваги на дівчину, пішов у тому напрямку, де мала б знаходитися відьмина хата. Увесь час пам’ятав: мавка й домовик не встигли втекти, а на галявині біля струмка під наглядом Нічки лежить напівживий Авенір. Згодом помітив: за ним поспішає Ольга — і трохи заспокоївся. Вирішив, що сьогодні її краще не зачіпати.
На півдорозі до хутора дракона сполохали кроки й вигуки. Годвін причаївсь у кущах. Чув, що до нього наближаються двоє.
— Здається, втекли! — сповістив Данилин голос.
— Я ж казала, що нам вдасться! — зупинилася, захекавшись, Калина. — Де ж тепер наших шукати?
— Не треба нас шукати! — виліз зі схованки Годвін. — Тут ми!