Метаморфози

401] Батько всевладний тим часом обходить довкіл велетенські 402] Стіни небес — оглядає, чи пломінь аж так не пройняв їх, 403] Що завалитись могли б, та не видно такої загрози: 404] ілі и несхитні вони. Суходоли окинувши зором, 405] Бачить страждання людей. Над усе ж про Аркадію дбає, 406] Рідний свій край: оживляє струмки і річки, що поникли, 407] Мовби одвикли пливти, прихорошує травами землю, [40] 408] Листям — дерева, зчорнілим гаям велить зеленіти. 409] Серед таких от турбот зустрілась йому нонакрінська 410] Дівчина — й бог запалав щонайглибшим до неї коханням. 411] Вовни тонкої не пряла вона для вбрання дорогого, 412] Зачісок пишних не знала: лиш пояс охоплював стан їй, 413] Стрічка, біла, мов сніг, неслухняне в'язала волосся. 414] То вона лук у руці, то спис легенький тримала; 415] Фебі служила ясній: тільки з нею любила Діана 416] Йти на лісистий Менал. Але вічним ніщо не буває!.. 417] Сонце стрімке вже пройшло половину високого шляху, 418] Як увійшла вона в гай, що од віку не бачив сокири. 419] Тут же з плеча зняла сагайдак і, тугий попустивши 420] Лук, на траву прилягла й під голову замість подушки 421] Повний свій сагайдак, візерунками вкритий, поклала. 422] Вгледівши втомлену без супровідника діву, Юпітер 423] Хитро всміхнувсь: «На цей раз приховаюсь—таки від дружини, 424] Ну, а коли попадусь — то хоч буде за що поплатитись!» 425] Миттю обличчям і одягом він уподібнивсь Діані 426] Й каже: «О діво—мисливице, перша з моїх супровідниць, 427] Як полювалось тобі?» Та схопилася: «Здрастуй, богине, 428] Вища — я певна того — й від Юпітера. Я Ь і йому те 429] В вічі сказати могла, хай почув би!» Той чує й сміється, 430] Рад, що над ним перевагу йому ж віддала во.на, й спрагло, 431] Не по—дівочому, став цілувать її. Та намагалась 432] Про полювання своє, про місця, де була, розказати — 433] Де там! — ще дужче обняв її й не без гріха себе видав. 434] Не піддається йому, але скільки—бо сил є у жінки? 435] (Глянула б ти, о Сатурніє,— серця не мала б на неї!) 436] Ще відбивається й ще. Та кого може діва збороти? 437] Хто — Громовержця? І ось, осягнувши свого, переможець 438] Вже на Олімпі засів, а їй опротивів і ліс той — 439] Свідок,— і гай, де мало що сагайдака не забула, 440] Стріл і лука свого, як у горі звідтіль поверталась.