Метаморфози

329] Батько ж у смутку тяжкім, побизаючись гірко за сином, 330] Ясне лице приховав, і тоді, якщо вірити людям, 331] Сонце не сходило протягом дня: замість нього пожежа 332] Сяйво лила — мимоволі й нещастя приносило користь. 333] Мати Клімена, промовивши все, що в такому нещасті 334] Мовити звичай велить, розірвавши на грудях одежу, 335] Мов божевільна, пустилась у світ; оббігає всі землі — 336] Хоче хоч тіло бездушне знайти, хоч останки, хоч кості… 337] Врешті знайшла їх, покритих піском побережжя чужого. 338] Впала лицем до землі й, прочитавши на мармурі ймення, 339] Зрошує камінь слізьми, пригортається лоном до нього. 340] Фебові доньки не менше тих сліз — надаремного дару 341] Смерті безжалісній — ллють, і, вдаряючи в груди руками, 342] Тужать—сумують усе, й Фаетона, хоч він і не вчує, 343] Кличуть удень і вночі, до могили припавши обличчям. 344] Виповнивсь місяць, сріблистії роги вчетверте з'єднавши, 345] Ті ж, як звичайно, голосять (постійне вже звичаєм стало). 346] Віком найстарша між них, Фаетуза на землю було вже 347] Впасти намірилась ниць, не змогла, проте: «Що це з ногами? — 348] Зойкнула враз.— Наче з дерева стали». До неї русява 349] Кинулась Лампетіe, але й ту зупинило коріння. 350] Третя волосся рвать почала, та в руках замість нього — 351] Зірваний лист. Нарікає одна, що вросли їй у землю 352] Ноги корінням, а друга — що руки в гілля замінились. 353] Оторопіли на мить, а кора шорсткувата тим часом 354] Тіло їх криє: і лоно, й живіт, і рамена, і руки — 355] Все в тій корі, лиш устами ще матінку кликати можуть. 356] Що тут зарадить вона? То сюди поривається раптом, 357] То, мов шалена, туди; поки можна ще, дочок цілує. 358] Мало того: з—під кори їх тіла вона вихопить хоче, 359] Ніжне гілля гарячково обламує, звідти ж — о диво! — 360] Кров, наче з рани живої, струмить, обагряючи землю. 361] «Матінко, зглянься,— поранена скрикує,— зглянься над нами! [39] 362] В дереві тім — моє тіло тепер, я біль його чую! 363] Ну, прощавай!» На тім слові й уста затяглися корою. 364] Сльози відтіль потекли, і, стікаючи з віток по краплях, 365] Блиснув загуслий на сонці бурштин і поплив у прозорій 366] Хвилі в наш край, щоб латинським жінкам окрасою бути.