Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
Так, треба розкласти все по поличках. Про що повідомив «Аурум»? По-перше, в «хімічному цеху» в маєтку Миколи Назарова накопичилося чимало готової продукції, тобто синтетичних наркотиків. їх найближчим часом мають відправити звичним, відпрацьованим і відомим Ухалеві шляхом. По-друге, в хімічній лабораторії з’явилася нова людина, яка викликала в агента підозру. «Аурум» вважає, що новенький може бути підсадною качкою. Щоправда, агент у цьому не впевнений. Усе-таки цей новенький чимось відрізняється від інших «невільників», які різними шляхами потрапили в підвали хімічної лабораторії.
Генерал чудово знав стиль роботи «Аурума». Той спробує про всяк випадок увійти в довіру новенького й у разі потреби використати його. По-третє, один з охоронців, який не має безпосереднього стосунку до лабораторії Назарова, намагається підібратися до підвалів. І нарешті, не виключено, що цей «кандидат наук» — не хто інший, як колишній спецназівець, полковник СБУ Петро Крюк, добре відомий Ухалю.
Чи не забагато несподіваної інформації для одного вечора?
Та ще й перед відповідальним етапом у попередньо запланованій і ретельно здійснюваній операції зі знешкодження злочинного угруповання, яке промишляє виробництвом і збутом синтетичних наркотиків. І хоч подібних операцій на оперативному шляху генерала Ухаля було чималенько, все ж у таких ситуаціях він волів би радитися зі старшим товаришем і безпосереднім куратором — начальником департаменту генералом Шершуном.
Від різкого сигналу прямого телефонного зв’язку Ухаль здригнувся. Він глянув на пульт і здивовано відкрив рота: на клавіші, що блимала, дрібними літерами написано «Шершун В.Д.». Ухаль узяв слухавку й натиснув на клавішу.
— Доброго вечора, Володимире Дмитровичу. Слухаю вас.
— Привіт, Владиславе! Як там наша операція? Уже пізненько, а ти не доповідаєш…
— Та тільки-но збирався телефонувати. Щойно агент повідомив нові цікаві деталі. Але, думаю, вони не завадять нам провести вже заплановані заходи.
— Тобто завтра діємо за планом? — Шершун наче витягував з Ухаля інформацію, чекаючи чогось такого, про що той чомусь не розповідає.
— Так, Володимире Дмитровичу, якщо нічого не завадить.
— А що може нам завадити? Ти ж кажеш — усе за планом?
— Мені ще треба перевірити інформацію, яку щойно отримав від агента. Його щось хвилює. Там з’явилися нові люди, один із них — наш колишній співробітник. Не хотілося б його називати навіть по захищеному зв’язку — ви ж розумієте…
— Гаразд, я зрозумів. Уже пізно: може, зустрінемося на автостоянці й перекинемося кількома словами? Чи ти ще працюватимеш?
— Ні, вже теж хотів їхати додому.
— Ну, домовилися. Ходімо.
Вони підійшли до стоянки автомобілів одночасно, поручкалися. Водії, побачивши своїх начальників, увімкнули мотори. Але генерали в автомобілі не сіли.
— Так хто там у нас, Владиславе, намалювався?
— Петро Крюк.
— Отакої! А він звідки взявся?
— Як я зрозумів, Петро працює охоронцем у Назарова. Агент їх усіх потихеньку-помаленьку встановив. Але вже кілька днів, як Крюк намагається проникнути до лабораторії, де виготовляють наркотики і яку охороняють інші люди, їх добирає особисто відомий нам начальник охорони Назарова Чопенко. Крім того, в лабораторії з’явилася нова людина, до якої агент чомусь теж виявив особливий інтерес.
— А яким чином це все може завадити нам провести завтра захоплення нарколабораторії? Головне, щоб ніхто з наших колег не стукнув бандюкам. «Альфа» готова?
— Так, усі попереджені, спільні плани затверджені, але навіть керівництво спецпідрозділу «А» не в курсі, який об’єкт і коли точно треба штурмувати.
— Що значить «штурмувати»? Ми ж домовилися: беремо Назарова за межами об’єкта й переконуємо його, що спротив марний.
— Ну, Володимире Дмитровичу, так то воно так. Але ви ж знаєте — до всього треба бути готовими.
У кишені Шершуна зазвучала джазова мелодія. Генерал дістав телефон.
— Слухаю! Так. Ще не поїхав, але вже стою біля машини. Ні, не сам. З Ухалем. Отакої! Ти там за нами не організовував спостереження? Гаразд, підходь. Організуємо «нараду в Філях», — Шершун поклав мобільний до кишені. — Ще один Дон Кіхот Ламанчеський.
— Хто там ще?
— А як ти думаєш, який дурень, окрім нас з тобою, опівночі стирчить на роботі? Звичайно, Богдан Данилович, твій колишній наставник. Це ж він учив тебе азів оперативної науки? А тепер бачиш, як сталося? Ти вже генерал, а він ще ходить у полковниках.
— Володимире Дмитровичу, ви ж знаєте…