Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
наче покаявся. Я ж вірити в Бога так і не навчився. «Стыдно мне, что я в Бога не верил, горько мне, что не верю теперь». Що ж то за люди такі — поети, які вміли написати про себе так, що ті слова — пророчі для багатьох? До цього часу…»
Ось і минули швидко п’ятнадцять хвилин. Зорій знову набрав номер. Цього разу відповіли відразу.
— Алло, Едуарде Івановичу, це знову полковник Зорій. То що там у нас з кістками потопельника?
9
— Ніно Матвіївно, здрастуйте! Як добре, що ви вдома, — Зорій говорив навмисно впевнено, навіть підпустивши в слова відтінок безтурботності. — Щоб ви не хвилювалися, одразу повідомлю: поганих новин немає. Хоча особливо добрих — теж. Скажіть-но, як ви почуваєтеся?
— Здрастуйте, Богдане Даниловичу, — відповіла Ніна Тесля рівним спокійним голосом. — Як я можу почуватися? Сиджу вдома, відмінила всі гастролі, кожен дзвінок для мене, як атомний вибух. Що мені залишається робити? Чекати. Хоча, мушу зізнатися, я не звикла сидіти склавши руки. Не втрималася, скажу правду, і з’їздила до ясновидиці аж у Томашпіль. Вона за фотокарткою бачить долю людини — так мені говорили. Я показала знімок Саші. Вона одразу ж сказала, що він живий, але перебуває в якійсь клітці чи за ґратами, можливо, в тюрмі. Але я й без ворожки відчуваю, що Саша живий. Якби не та записка…
— Ніно Матвіївно, — скористався з паузи в розповіді жінки Зорій. — Я теж вірю, що Сашко живий. Але в мене є до вас два запитання — про всяк випадок. Наскільки я пам’ятаю, приблизно років п’ять тому, взимку, Сашко зламав ногу, здається, ліву. Ви були на гастролях, і мені довелося відвідати його вдома. Його тоді вже привезли з лікарні, і він лежав на дивані. Нога була в гіпсі. Ви можете це підтвердити, щоб я, бува, не помилився…
— Так, було. Саша тоді пролежав майже місяць, а потім ще шкандибав. Але лікарі все зробили вдало, невдовзі він навіть не згадував той прикрий випадок. А чому ви запитуєте? Щось мені не дуже подобається це запитання…
— Ні, все гаразд. Я ж сказав — про всяк випадок, — Зорій і далі бадьорився. — Просто мені зателефонували, повідомили, що знайшли мертвого чоловіка. У Дніпрі знайшли. Так у нього обидві ноги цілі-цілісінькі. У мене ще одне запитання, тільки я вас прошу, не хвилюйтеся. Я навіть упевнений, що отримаю на нього заперечну відповідь. Ви, може, пам’ятаєте, чи є у Сашка труси сірого кольору з емблемою спереду, на якій вишито «до-ре-мі»?
-Є, є, є, - закричала жінка. Вона заридала і довго не могла заспокоїтися. Зорій тільки непевно повторював:
— Ніно Матвіївно, Ніно Матвіївно, не хвилюйтеся.
Нарешті жінка тихо промовила:
— Де він?
— Ніно Матвіївно, я вам правду кажу — тут якась помилка.
У чоловіка, якого знайшли у Дніпрі, обидві ноги цілі. А труси… Стільки однакової білизни в магазинах… — Зорій говорив, а сам нічого не розумів. Як міг трапитися такий збіг?
— Я хочу подивитися на того чоловіка, — твердо сказала жінка.
— Я вас прошу, не хвилюйтеся. Будьте вдома, вам не варто на те все дивитися. Ви однаково нічого там не розпізнаєте. Повірте мені, я все роблю для того, щоб якнайшвидше знайти Сашу.
— Чому я маю вам вірити? — тихо, навіть мляво промовила Ніна Тесля, й у слухавці почувся зумер відбою.
Оце так подзвонив! Оце так заспокоїв! Кретин, недотепа, тупак. Як же так вийшло? Едічка ж сказав, що він на всі сто впевнений: ноги в утопленика цілі. А в Сашка був відкритий перелом лівої ноги. Значить, справа лише в трусах. Ага, лише. Дрібничка. Труп знаходять у тому місці, де виявили одяг письменника, на потопельнику труси Теслі, а сам Сашко — зовсім не Сашко. Маячня!
Так, потрібно заспокоїтися і думати про інше, поки в голову прийде щось путнє. Можливо, ще якісь обставини з’ясуються. Без нього. Без суперрозслідувача Зорія, їдять його мухи.
Глава дев’ята
Колишні
1
Попри пізній час начальник управління боротьби з незаконним обігом наркотиків департаменту СБУ «К» генерал-майор Владислав Ухаль сидів у своєму кабінеті на Малопідвальній, 29. Він чекав дзвінка. Минуло три години відтоді, як на зв’язок мав вийти його досвідчений агент «Аурум». Коли шість років тому під час вербовки новий агент обрав собі цей псевдонім, Владислав Анатолійович і не підозрював, що «Аурум» справді стане золотим таємним співробітником. За не надто вже й тривалий час співробітництва (як для класичних оперативних понять) агента не раз вводили в найскладніші оперативні розробки, які вели працівники управління СБУ з протидії наркобізнесу, яке зовсім недавно очолив генерал Ухаль. На рахунку «Аурума» — дві ліквідовані підпільні лабораторії з виробництва штучних наркотиків, десятки заарештованих і засуджених наркодилерів. Після останньої операції була реальна небезпека розшифровки агента і, відповідно, загроза його життю. Тому керівництво Служби погодилося з пропозицією Ухаля, й «Аурума» терміново вивели з розробки, зробили йому пластичну операцію, «переписали» біографію та виготовили нові документи.