Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
— Богдане Даниловичу, нащо ви так до мене… — Ухаль удав, наче образився.
— Субординація в нашій службі — велике діло, — Зорій поплескав Ухаля по плечу. — Не сердься — то я з любові.
— Досить вам! — гримнув Шершун. — Як малі діти. Он людина вже цілу хвилину стоїть, чекаючи, коли ми замовимо рибку в клярі, м’ясну нарізочку, мочені помідорчики- огірочки-капусточку-часничок-черемшу і, як на мене, рівно пляшку нашої рідної української горілки. Подужаємо на сон грядущий?
— А що там пити? — засміявся Зорій. — Ми ж мужики. До речі, - він звернувся до адміністратора, — уже все й замовлено. Виконуйте, Леве Михайловичу.
-Єсть! — по-військовому відчеканив адміністратор і вийшов.
— А тепер до справи, — посерйознішав генерал Шершун. — 3 чого чи з кого почнемо?
З
Михайло Дмитрович Чопенко сидів у невеличкій кімнаті й уважно спостерігав за картинками на моніторах, яких тут було з десяток. На екранах нічого цікавого не відбувалося: коридори, кімнати, двері, ворота, застиглі під освітленням прожекторів високі сосни, вимощений бруківкою двір, кілька одноповерхових будівель. Іноді на якомусь екрані з’являвся хтось із охоронців, що повільно прогулювалися між деревами й будинками.
Але досвідчений міліціонер Чопенко задньою частиною свого тіла відчував, що сьогоднішня тиша і спокій оманливі.
Відтоді, як жорстоко побили Миколу Яковича, найголовніший охоронець його тіла перебував на грані між просто вильотом та існуванням узагалі. Чопенко досі не може зрозуміти, як трапилася та надзвичайна подія в ресторані в Голосіївському парку. Лиш на кілька хвилин Назаров відлучився в туалет, як охорона його загубила, а потім знайшла ледь живого біля кущів за будівлею.
Після того надзвичайного в його біографії випадку Михайло Дмитрович в опалі. Хоча, здається, Микола Якович його пробачив і… залишив жити. Чопенко розумів: у будь-який час усе може змінитися, тому гриз землю, бив копитами, аби знайти того чи тих, хто нахабно наважився підняти руку на «таку людину» як Микола Якович.
Міліцейський досвід підказував — тут не обійшлося без когось із своїх. Чопенко проаналізував кожну хвилину того вечора, вивчив дії кожного з обслуги ресторану, а також поведінку всіх охоронців, що в той нещасливий вечір перебували «при тілі», та так тоді ні до чого й не докопався. Але це не означало, що колишній начальник оперативного відділу боротьби з наркотиками МВС полковник міліції Михайло Дмитрович Чопенко кинув цю справу напризволяще. Він і далі копав, стежив за кожним з охоронців, які тоді були в ресторані. І, здається, щось таке більш-менш реальне з’явилося кілька днів тому, коли охорона «лабораторії» доповіла, що навколо входів до підвалів підозріло крутиться Петро Крюк.
Чопенко пам’ятав, що стосовно саме цього охоронця є суперечливі дані про його точне місцеперебування того вечора в ресторані. І хоча Крюк пояснював, що протягом десяти хвилин перебував на своєму посту біля входу до кухні, ніхто з інших охоронців і працівники ресторану цього підтвердити не змогли.
Начальник охорони і служби безпеки Михайло Дмитрович Чопенко уважно дивився на монітори. Він чекав, що біля входу в підвал за кілька десятків метрів від господарських будівель от-от з’явиться саме Петро Крюк.
І він з’явився.
4
Так із чого чи з кого почнемо? — запитав генерал Шершун. — Давай, Богдане, мабуть, почнемо з тебе. Для початку поясни, що там чує твоє серце «за лічені години або й хвилини», які залишаються до основних подій?
— Володимире Дмитровичу, це ж так просто: якщо головний у нашій державі борець з наркобізнесом, молодий і талановитий генерал Ухаль сидить допізна на роботі кілька днів поспіль, а потім не знаходить іншого часу та місця, ніж опівночі, біля автостоянки, аби пошепотітися зі своїм безпосереднім куратором, то навіть найтупіший випускник академії СБУ зобов’язаний зробити висновок — готується фінал чергової операції зі знешкодження або нарколабораторії, або припинення функціонування каналу збуту. Ну, а побачивши ваше здивування після того, як я назвав ім’я Петра Крюка, та знаючи, де він зараз працює, можна зробити ще більш точний прогноз: найближчим часом, можливо, сьогодні вночі, наші героїчні маски-шоу з «Альфи» братимуть штурмом замок Миколи Яковича Назарова, про якого лише наш голова Берун не знає, що той наркобізнесмен. Як, до речі, й інші його друзяки на кшталт Бойченка та Клютова. І що їх прикриває не хто інший, як один з очільників Адміністрації Президента.