Соло бунтівного полковника. Вершина

Адміністратор відчинив двері в кімнату й тримав їх доти, доки три дівчини одна за одною занесли на тацях страви і, усміхнувшись гостям, вийшли.

— Коротше, треба проаналізувати те, що ми зараз маємо. А маємо ми, як дуже дотепно й феноменально висловився наш перший Президент Леонід Макарович Кравчук, те, що маємо, — Шершун засміявся, але його ніхто не підтримав. — У нас є одним-однісінький персонаж, на якого ми намагаємося повісити всі головні ролі в кількох п’єсах. Наскільки я зрозумів тебе, Богдане, ви з Яругою підозрюєте Крюка в побитті олігархів. Принаймні — Миколи Назарова. Владислав висловив припущення, що колишній спецназівець з патріотичних чи хворобливих мотивів (бо тільки ненормальний наважиться боротися самостійно з тією бандою) вирішив вивести на чисту воду Чопенка, про роль якого в наркобізнесі не знає лише сліпий і глухий. І нарешті в нас з’явилася інформація, — Шершун глянув на Ухаля, і той ствердно кивнув, — що Петро Крюк останні кілька днів наполегливо намагався проникнути в нарколабораторію, до якої він прямого стосунку на роботі не має. Оце така диспозиція, — Шершун підняв чарку. — Давайте ж нарешті вип’ємо.

— А твій агент, — Зорій, почаркувавшись, звернувся до Ухаля, — не повідомив ще якихось деталей? Вони могли б нам допомогти — саме ж у деталях приховується суть.

— Ні, що стосується Крюка — це все.

— А що не Крюка?

— А що не Крюка, — Ухаль глянув на Шершуна, тепер Володимир Дмитрович ствердно кивнув, — то моє оперативне джерело повідомило про якусь нову людину, яка з'явилася в лабораторії і поводиться не зовсім адекватно.

От і все.

— Та-а-к, — Зорій нарешті випив і крякнув. — А як вільно й часто може виходити на зв’язок твоє оперативне джерело? І чи можеш ти ініціативно викликати його на розмову або повідомити йому якусь інформацію?

— Можу, — відповів Ухаль, — але тільки в крайньому випадку, а точніше — лише тоді, коли йому загрожує небезпека.

— Ага, можна подумати, що, перебуваючи весь час у стані ворога, він хоч секунду є в безпеці, - Зорій скептично посміхнувся.

- І то так, але він такий досвідчений і бувалий, що для нього цей стан — звичний, я б навіть сказав, рідний.

— Я в курсі про твоїх безбашенних пройдисвітів, — тепер усмішка Зорія була доброзичливо-поблажливою. -

У мене, на жаль чи на щастя, братія більш поміркована: перш ніж щось зробити, вони проштудіюють весь моральний кодекс будівника комунізму, етичні правила й весь час звірятимуть свої вчинки з власною совістю, — з обличчя полковника сповзла усмішка, він задумався, втупивши очі в одну точку стола, і навіть припинив жувати.