Історія ГУЛАГу

Та, незважаючи на все, було б неправильно твердити, що в таборах не існувало жодної моралі, що доброта і щедрість були абсолютно неможливими. Цікаво, що навіть найпесимістичніші автори спогадів часто собі у цьому суперечать. Сам Шаламов, який зображенням варварства табірного життя у своїх творах перевершив усіх інших, в одному місці пише: «Я не буду добиватися посади бригадира, яка дає можливість залишитися в живих, бо найгірше у таборі — це нав’язування своєї (або чиєїсь чужої) волі іншій людині, арештантові, як я». Інакше кажучи, Шаламов являв собою виняток зі свого ж власного правила[1284].

З більшості спогадів також зрозуміло, що ГУЛАГ не був чорно-білим світом, у якому існували чітко проведені лінії, що відділяють рабів від господарів, а єдиним способом вижити була жорстокість. В’язні, вільні робітники і охоронці не тільки були елементами складної соціальної структури, але й сама ця структура, як ми вже бачили, постійно змінювалася. В’язні могли рухатися вгору і вниз у цій ієрархії — і з багатьма це відбувалося насправді. Свою долю можна було змінити не тільки співробітництвом з владою або непокорою, а також і за допомогою хитрих оборудок, за допомогою зв’язків. Просто везіння і невдача також були визначальними факторами табірної кар’єри, в якій, якщо вона була достатньо довгою, могли наступати «щасливі» періоди, коли в’язень мав добру роботу, добре їв і мало працював, і періоди, коли той самий в’язень падав до пекла лікарні, «мертвецької», в товариство доходяг, які товпилися навколо смітників, шукаючи крихт їжі.

Методи виживання фактично були вбудованими у саму систему. Протягом переважної більшості часу табірна адміністрація не старалася вбивати в’язнів; керівництво просто намагалося виконувати неймовірні норми, встановлені московськими центральними плановиками. Внаслідок цього тюремники більш ніж охоче винагороджували в’язнів, які виявлялися для них корисними у досягненні цієї мети. Природно, що в’язні користувалися такою їхньою готовністю. Дві групи мали різні цілі — тюремники хотіли, щоб добувалося більше золота чи деревини, а в’язні прагнули вижити, — та часом вони знаходили спільні засоби у досягненні цих різних цілей. Кілька стратегій виживання особливо підходили як для в’язнів, так і для їхніх тюремників; далі наводиться їх список.