Історія ГУЛАГу

Також часто в’язні не мали доступу до інформації про випадки смерті. Смерть в’язнів не можна було приховати повністю — один колишній в’язень розповідав про трупи, які лежали «купою біля огорожі, поки не розтавав сніг»[1266], — та їх можна було приховувати іншими способами. У багатьох таборах трупи вивозилися вночі у невідомому напрямку. Тільки випадково Едвард Бука, змушений затриматися на роботі, щоб виконати норму, бачив, що робили з трупами у Воркуті:

«Після того, як їх складали, як дрова, під відкритим навісом, поки не набиралося достатньо для масового поховання на табірному кладовищі, їх, голими, вантажили на сани, головами назовні, ногами всередину. До кожного трупа прив’язували дерев’яну бирку, — на великий палець правої ноги, з прізвищем і номером. Перед тим як кожні сани виїжджали за табірні ворота, «надзиратель», співробітник НКВД, брав кирку і розбивав нею усім голови. Це для того, щоб ніхто не вибрався назовні живим. Поза табором трупи скидали в одну з великих траншей, які накопувалися заздалегідь влітку для таких цілей. Але зі зростанням кількості померлих процедура перевірки того, чи вони справді мертві, змінилася. Замість кирки охоронці використовували шомпол — шматок товстого дроту із загостреним кінцем. Це було очевидно легше, ніж махати киркою»[1267].

Масові поховання також трималися в таємниці, можливо, і тому, що вони були формально заборонені — що зовсім не означає, що їх було мало. На місцях розташування колишніх таборів у Росії є певні ділянки, які очевидно були братськими могилами, час від часу ці могили навіть з’являються на поверхні: полярна вічна мерзлота не тільки не дає трупам розкладатися, зберігаючи їх іноді жахливо недоторканими, її шари також зміщуються кожного року під час замерзання і танення, про що пише Варлам Шаламов: «Камінь, Північ опиралися всіма силами цій роботі людини, не пускаючи мерців у свої надра… Розкрилася земля, показуючи свої підземні комори, бо в підземних коморах Колими не тільки золото, не тільки олово, не тільки вольфрам, не тільки уран, а й нетлінні людські тіла»[1268].