Історія ГУЛАГу

Катерині Оліцькій, з її досвідом учасника дореволюційного соціал-демократичного руху, особливо жахливим видалося те, що вона сприйняла як аморальність таборів: якщо в’язні в тюрмах часто співпрацювали, сильніші допомагали слабшим, то в радянських таборах кожен в’язень «жив тільки для себе», обманював інших для того, щоб досягти хоч трохи вищого статусу в табірній ієрархії[1277]. Галина Усакова розповідає про те, як змінилася в таборі її особистість: «Я добре поводилася, мене добре виховали в інтелігентній сім’ї. Але з цими характеристиками ви не виживете, ви мусите загартуватися, ви навчаєтеся по-різному брехати і лицемірити»[1278].

Міркування Густава Герлінга докладніші, він пише про те, як новий в’язень поволі навчається жити «без жалю»:

«Спочатку він буде ділитися останнім шматком хліба із зеками, що дійшли межі голодного божевілля, під руку водити з роботи хворих на курячу сліпоту, кликати на допомогу, коли його товариш на лісоповалі відрубає собі два пальці на руці, потайки заносити у "мертвецьку" помиї від баланди і голови від оселедців; через кілька тижнів він, однак, виявить, що робить він усе це не з безкорисливого поклику серця, а через егоїстичне веління розуму — намагаючись у першу чергу врятувати себе і тільки потім інших. Табір, зі своїми звичками і звичаями, зі своєю системою підтримання зеків трошки нижче від межі людяності, немало допоможе йому в цьому. Чи міг він припустити, що можна принизити людину до такого ступеня, щоб вона викликала не співчуття, а огиду навіть у товаришів по нещастю? Як же жаліти куросліпів, коли бачиш, що їх кожного дня підштовхують прикладами, щоб не затримували повернення до зони, а в зоні самі зеки, що поспішають на кухню, нетерпляче зіштовхують їх з вузької табірної доріжки; як навідувати "мертвецьку", занурену у вечірні сутінки і гнильний сморід випорожнення; як ділитися хлібом з голодним, який завтра зустріне тебе в бараку божевільним нав’язливим поглядом?.. Значить, мав рацію слідчий, коли казав, що залізна мітла радянського правосуддя змітає у табори саме лише сміття…»[1279]

Такі думки не є унікальними для уцілілих у радянських таборах. «Якщо людям у рабстві пропонується певне привілейоване становище, — пише в’язень Освенціму Прімо Леві, — в обмін на зраду природної солідарності зі своїми товаришами, то можна бути певним: хтось цю пропозицію прийме»[1280]. Бруно Беттельгейм, теж стосовно німецьких таборів, пише, що старші в’язні часто поступово «приймали цінності і правила СС як свої власні», передусім щодо ненависті до слабших і нижчих за місцем у табірній ієрархії, особливо євреїв[1281].