Суспільно-політичні твори

Запросини

Звертаємось до наших читачів з запросинами: пишіть до нас, що Ви думаєте про нашу газету? Пишіть, що в ній гарне, а що негарне, і що треба замінити? Пишіть, чи легко Вам читати нашу правопись, а чи важко? Чи розумієте всі слова, чи деяких, може, і не розумієте? Не забувайте, що нам треба вчитись з початку. Нема нічого дивного, коли деяких слів наші читачі й не розумітимуть. Адже ми досі вчилися в чужій школі чужої мови. Не нам сором, що ми не вміємо гаразд своєї письменності. Сором тим, хто силував нас зневажати свою мову, хто забороняв нам вчитися по-своєму. Та тепер сором буде вже нам, коли ми швиденько не навчимось своєї письменності, коли ми не надолужимо усього того, що згубили за такий довгий час. Колись так само було й з нашими братами — чехами. Німці, що панували над чехами, силували чеських дітей вчитись по німецьких школах тільки німецької мови, так само, як по російських школах вчать наших дітей тільки російської мови. Потроху німці зробили те, що по-чеському вміли балакати тільки бідні люди. Усі багаті чехи перейняли мову німецьку, відцуралися свого народу так само, як і в нас пани та чиновники, та й багатші селяни! Багатирі, бач, не хотіли говорити по-мужичому — чеському, а все цвенькали по-німецькому, так, як оце в нас по-російському. Але між чехами з’явились люди великої науки, які розказали, що той народ, який губить свою мову, сам незабаром загине, пропаде. Вони казали, що німці потроху ковтають чехів, що чехи вимруть, коли не боротимуться проти насилля. І почалася боротьба. Чехи наново почали вчитись своєї мови й письменності. Багатирі стояли за німецьку мову, злидарі за чеську. Злидарі побороли. Тепер вже німці кричать, що їх випихають чехи. Тепер по всіх школах — і сільських, і городських, по гімназіях та університетах панує в чехів чеська мова. Чеський нарід з темного, бідного та поневоленого став освіченим, багатшим і вільним. Отож і ми, українці, не лякаймось, що з школи й суду, з церкви та з урядування скрізь вигнано нашу мову. Вчімось хоч дома, як се роблять поляки або литвини, добиваймось свого права, то й у суді на нашій землі говоритимуть по-нашому. Досі ми не мали своїх газет — усе були чужі. Чужі дбали про себе, а не про нас. Тепер можна в своїй газеті дбати про себе, та й дбаймо, не журімось, що другі народи вже далеко нас випередили! Ходім прудче, то й наздоженемо! Наш нарід нещасливий, може, найнещасливіший з усіх народів, крім білорусинів. Рабство було його долею цілі довгі століття, але раз у раз, орючи свою землю і виглядаючи долі, він рвався до світла, до сонця, до науки... Подаймо ж собі руки і вкупі починаймо працювати над відродженням свого народу. Пам’ятаймо історію чехів. Може, треба буде пояснити, що значить те або те слово, може, треба комусь словарець — пишіть до нас, усе, що зможемо, зробимо. Коли Ви не читатимете своїх газет, хто ж їх читатиме? Не німці і не росіяни, бо в них є свої газети. А коли ніхто не читатиме наших газет, навіщо їх і видавати? Тільки перевід грошей! А без своїх газет, без своєї школи згине наш нарід навіть без боротьби.