Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
Але не довго прийшлось втішатись українському народові волею тією. Не зміг він її вдержати в своїх руках, а ті, що мусили дбати за його долю, ті що стояли на чолі його, не зуміли йому допомогти. Ось коротка історія того, як український нарід визволився з-під польського панування, як виборов собі волю, як, з’єднавшись з народом московським, знову її згубив...
Року 1648 Богдан Хмельницький, оголошений запорожцями гетьманом, розпочав повстання проти поляків. Своє повстання Хмельницький почав попереду з запорожцями, але скоро до нього пристав увесь український нарід на всьому просторі земель, заселених нашими людьми, і цей могутній рух цілого народу й дав йому спроможність побити військо польських панів.
Одначе Хмельницький не розумів в ті часи, яка сила стоїть за ним, не зрозумів також народного бажання стати цілком незалежним вільним хазяїном на своїй землі, і через це, умовляючись з польським королем під Зборо-вим, задовольнився тільки тим, що число українських козаків було збільшене до 200 тисяч. Уся ж головна маса селян, що проливала свою кров у боротьбі за волю, мусила повернутися до своїх старих панів і по-старому відбувати панщину. Але нарід, знищивши панство, не згоджувався повертатись у тяжку неволю, і знов почалась війна з ляхами. Піл час цієї війни року 1654 Хмельницький увійшов у спілку з московським урядом.
Прилучились українці до росіян, як рівні до рівних, як вільні до вільних. Переяславська умова признала непорушними ті стародавні порядки та звичаї, які були тоді на Україні. Усі були в ті часи вільними, і ніхто не смів нікого присилувати ні до якої праці, найбільша власть у краю належала військовій раді, що вільними голосами обирала гетьмана, усіх урядовців та старшин.
Хоч московський уряд і обіцяв не зачіпати вольностей і прав українського народу, не втручатися до його внутрішніх справ, отже, присягти на се не схотів. Московські бояри (пани) хоч і списали на папері у Переяславі усі ті права українського народу, але про себе думали, що згодом треба ті права перекрутити і завести на Україні такі порядки, як і в Московщині. Така вже здавна була вдача московського уряду чи то, як кажуть, політика, що в кожному краї, який Москва до себе прилучала, вона потроху касувала вольності і нищила місцеві порядки та заводила такі, як у московській державі.
Не встигли українці оговтатись у своєму новому становищі, як московський уряд почав напосідати на українців. Хоча Переяславська умова не давала права московському цареві держати військо, проте уряд московський розставив свої гарнізони на Україні у Києві, Ніжині, Чернігові та Переяславі, а московські воєводи почали втручатись у місцеві українські справи.
Між тим почалась знов війна з поляками. Під час цієї війни українці встигли придивитись до московських порядків і зрозуміли, яка велика різниця між життям на Україні і в Московщині. Та до того ж росіяни, що поналазили на Україну, дивились з погордою на українців, як на недолюдків; а мову, звичаї та порядки наші стародавні почали переробляти на свій лад.
каже тодішня пісня народна. Побачили українці, що Москва не менше лиха заподіє Україні, як поляки, і почали тоді кращі сини народу українського дбати про те, як знову вибитись з нової неволі. Знову почалась війна, але вже з Москвою. На лихо не було між українцями згоди; до того ж між козацькою старшиною багато було крутіїв та зрадників, що дбали тільки про про власну користь. Се були дуже сумні часи для України; москалі, ляхи, татари та турки палили тоді цілі села, городи або забирали людей у неволю. Нарід прозвав цю добу «Руїною». Року 1767 польський та московський уряди умовились між собою, так що лівобережна Україна та Київ зостались за Москвою, а правий берег Дніпра знов мав одійти до Польщі.
Українців навіть не спитали, чи вони згодяться, щоб їх рідний край був розшарпаним надвоє; обидва уряди бачили, що нікому не можна подолати українців, поки вони держаться вкупі в одній державі; як їх не дави, вони швидше засіють кістками свої лани, аніж згодяться гнути шию у чиїмсь ярмі. Тепер же, розірвавши Україну надвоє, легше було полякам управитись з українцями на правому березі Дніпра, а москалям — на лівому.
Знущання та утиски польських панів на Правобережжі викликали велике народне повстання, що зветься Коліївщиною. Це повстання було задавлене московськими військом, що прийшло на поміч польським панам.