Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
Усі ці утиски та знущання польських панів викликали велике грізне селянське повстання, що звалось Коліївщиною.
Метою цього народного руху було зруйнувати вкрай польське панування на Правобережжі, вирвати нарешті нарід з польсько-шляхетської неволі.
Гасло до цього повстання подано було відомим, популярним універсалом, з яким звернувся був до народу голова ті ініціатор Коліївщини, кличучи його до боротьби за волю.
«Селяне-кріпаки! — писав Залізняк. — Надійшов час визволитися з панської неволі, увільнитися з тягарів та ярма, що ви мовчки досі терпіли. Бог з високого неба поглянув на вашу недолю, почув ваш стогін та ридання ваші в цієї мирської юдолі і послав до вас оборонців, які жорстоко помстяться за ваші страждання. Прибувайте до їх, бо вони дбають про те, щоб зробити вас незалежними та вернути ваші людські права та вольності.
Тепер настав час розплати з вашими панами та орендарями за усі кривди та мордування, за усі невимовні здирства. Засилаємо до вас проводирів та ватажків. Вірте їм та ідіть за ними зі зброєю, яку хто має. Кидайте свої хати, жінок та коханих діток. Ви будете об цім жалкувати потім, коли знову побачитесь з ними!
Бог дасть нам побіду, і зробитесь усі вільними панами, коли дощенту винищите гадюче кодло панів та орендарів неситих, що досі ще смокчуть вашу кров. Кличте на поміч Бога та приходьте до нас».
На цей універсал відгукнулась, як один чоловік, майже вся південна частина Правобережжя. До табору Залізняка почало збиратись безліч люду. В швидкий час під прапором його згуртувалось досить численне гайдамацьке військо, що звалось коліями.
Спочатку повстанцям щастило.
Зруйнувавши Лисянку, гайдамаки підійшли до Уманя, найбільш багатого міста в цій частині Правобережжя.
Під Уманем до Залізняка прилучився також сотник Іван Гонта з лейстро-вими уманськими козаками.
Не зрадлива розбійницька вдача та не власна користь керували Гонтою (що завдяки панам був дуже заможним), коли він приставав з своїми козаками до повстання селян гайдамаків; а почуття кревної єдності та солідарності з рідним народом примусили його покинути холопську службу полякам та зробитись борцем за народну волю.
Стаючи в ряди ворогів панства, він зрікався блискучої кар’єри та багатства, що обіщали йому ляхи за вірну холопську службу.
Гонта з презирством відкинув усі ті панські запобігання та обіцянки і приніс в жертву народній справі усе, що мав; віддавши навіть життя своє за волю рідного краю.
Тим часом, поки Залізняк з Гонтою добували Умань та руйнували її, народний рух, охопивши усе Правобережжя, ріс та зміцнювався. Увесь нарід піднімавсь на боротьбу. Старі й молоді, усі здатні до бою сходились докупи з багатьох міст та сіл, згуртовувались в гайдамацькі ватаги і, коли бракувало оружжя справжнього, узброювались хто чим міг: косами, дрючками. Ці ватаги повстанців йшли до Залізняка, а то й самі, вибравши з-поміж себе отамана, самостійно провадили боротьбу. Де тільки не з’являлись гайдамаки, селяни зразу ж охоче прилучались до їх і кидались за приводом гайдамаків руйнувати панське та орандарське майно.
Тут вже не милували нікого й нічого. Калічили навіть панських холопів, коли сі не хотіли з’єднатись з гайдамаками. Панські двори палили, худобу забирали і віддавали кріпакам в награду за тяжкі муки панщини.
Так зруйновані були гайдамаками Гранів, Дашів, Тульчин, Гейсен, Мона-стирище і безліч інших міст.
З цілої Київщини, значної частини Поділля та Волині скинена була вже польська неволя.
Здавалось тоді, що незабаром вже ясне сонце волі та щастя засяє нарешті над усією Україною.
Та не судилося.
Уся справа народного визволення з польсько-шляхетської неволі, що була найулюбленішою мрією українського народу, для осягнення якої він пролив стільки крові і яка, здавалось, ось-ось незабаром вже здійсниться, була враз зруйнована підступно з такого боку, з якого найменше сподівалися самі гайдамаки.
Знесилений боротьбою з повстанцями польський уряд звернувся був до цариці Катерини з проханням допомогти осилити йому український нарід, щоб знов запровадити кріпацтво на Вкраїні. Та охоче згодилась і послала генерала Кречетникова з військом на Правобережжя. Наблизившись до Умані, Кречетников зупинився недалеко від гайдамацького табору, братався увесь час з гайдамаками, прикидався спочатку прихильником українського народу, поки не заманив був хитрощами до себе проводирів народних: Гонту, Залізняка та іншу козачу старшину, зробив бенкет на їх честь і під час бенкету заарештував їх. Потім він напав несподівано на головний табір гайдамацький та й узяв його. Після цього, стративши своїх проводирів, селянське повстання швидко було задавлене московським військом.