Суспільно-політичні твори

Націоналізм і космополітизм

Затхле та цвіле повітря, яким дихали народи Росії за останні 25-30 років, створило страшенну мішанину і плутанину розумінь. Не тільки просто ліберальні групи, але й так звані крайні ліві завдяки особливим історичним умовам свого життя дуже часто надають багатьом розумінням не те або не зовсім те значення, яке вони дійсно мають.

Тепер не диво в Росії почути від людей, наче й освічених, що націоналізм шкодить вселюдському поступові і що начебто всесвітня культура виграє від затирання національностей. Треба завважати, що така думка поділяється і правительственими агентами, і членами ліберальних партій: на сім пункті в них щасливе єднання. Правда, затирання національностей направлене тільки проти недержавних народів, і панове, які стоять за се затирання, через щось не починають з затирання своєї національності; правда, що се вчення виходить з партій пануючої нації, але чимало є синів поневолених націй, які додають і своїх сил до «затирання» своїх народів.

А тим часом ідея космополітизму й гуманізму не тільки не є противна ідеї націоналізму, а навпаки — є тільки випливом її, тільки її продовженням, розвитом. Космополітизм розширює, розповсюджує ідею вітчизни на цілий всесвіт. З погляду космополітичного, усі люди — це спілка спілок (союз союзів), себто космополітизм уявляє собі спілку всієї людськості як загальну спілку окремих спілок. А окремі спілки найлегше можуть закладатись (розуміється, без примусу, без насилля державної ідеї) — іменно поміж людьми, які вже з’єднані самою природою через спільну мову, психічну схожість, культурну близькість, здебільшого через економічну солідарність, бо в стародавні часи розселення народів кожний нарід або окремі племена його несвідомо осідали в межах натуральних басейнів, географічних та господарських.