Суспільно-політичні твори

Що є сили треба стерегтись і боротись проти того, щоб часом не скоїлося з нашим народом саме тепер оте нещастя. Але не всякий і не кожний «свій» буде корисним для нашого народу. Є такі «свої», що гірше від чужинців потягнуть наш народ у неволю, темноту та безземелля! Тільки той має право бути народним представником, кому боляче бачити кривду і нужду народну, хто відчуває болі й страждання свого народу, наче свої власні.

Хто хоче йти до Думи, назвавшись ім’ям народного представника, тільки на те, щоб збільшити панське панування, хай спиниться: бо він зробить найбільший злочин проти свого народу. Та сам нарід інстинктом не вибирає своїх ворогів, і звідусіль надходять вісті, що селяни вибирають тільки селян. Се навіть дало привід графові Вітте висловити своє вдоволення, що Дума буде мужицькою. Через що ж так радіє вельможний граф? Невже через те, що біля селян легше буде поратись? Не хочемо в се вірити, але графові радощі звучать пересторогою для українського народу. Уявім собі, що представниками українців у Думі Державній будуть виключно самі селяни — саме тоді, коли росіяни й поляки виставлять цвіт своєї інтелігенції. Що зможуть зробити там недосвідні в політиці, нетямущі селяни? Не досить сказати «хочемо землі!», щоб земля вже й була. Треба зуміти досягти свого. Треба через Думу перевести ряд реформ — одну по одній, направлених до однієї цілі: добробут, розвит, освіта й щастя українського народу. Для сього треба тямущих людей, перейнятих інтересами народними. Отже, треба, щоб рядом з селянами були вибрані до Думи й інтелігентні сили українського народу. Треба тих і других. А чи багато в нас таких інтелігентів? Скільки було галасу та ґвалту, а де тепер сини українського народу, тепер, коли треба послужити велику службу Україні? Де вони поховались? Чиїм богам служать? В чию одежу перелицювались? Кипить жвава боротьба на Україні поміж партіями, але ті партії не українські. Кожна з тих партій добивається, щоб її вибранців, її ставлеників нарід український послав до Думи, хоч ні одна партія не має на се права, як партія неукраїнська. Та нікому сього сказати, бо українська інтелігенція мовчить, наче мертва, і не йде до свого народу в сей такий великий, такий важливий час. От же слухайте, хто є живий на Україні — озвіться. Йдіть, поки не пізно, на поміч свому народові і проведіть до Думи дійсних своїх, українських кандидатів, справжніх борців за інтереси українського народу.