Суспільно-політичні твори

Таким чином, натуральні національні спілки становлять велику вселюдську спілку, де індивідуальність кожної людини, кожної нації не тільки не затерта, а навпаки, набирає нової сили, краси й розцвіту. Се було б смертю для людського поступу, коли б усі люди були зовсім однакові, одноманітні, без своїх особистих прикмет. Адже ідеал людини складається у людей з сукупності окремих найкращих прикмет людських індивідів, асоціацій та націй, а через те — навіть поступ самого ідеалу сього не тільки не вимагає знищення окремностей людини, а навпаки — їх повсякчасного розвиту!.. Космополітизм та гуманізм виключають тільки національні ненависті та антипатії, національний шовінізм; навпаки, вони закликають до знищення хиб національних; не дивлячись на се, усюди й завжди можна почути на Вкраїні гостру ворожнечу з боку навіть ліберальних течій до проявів здорового українського націоналізму, який стає джерелом національної творчості. Здебільшого під юшкою інтернаціоналізму або космополітизму українському народові накидають обрусіння або полонізацію. Сі чудернацькі інтернаціоналісти не розуміють, що замість вселюдства вони пхають нам буржуазну та бюрократичну державу, до того ще й зовсім національну, і не тямлять, що їх псев-докосмополітичні заклики проти «націоналізму» вимірені не проти тих, проти кого треба, себто не проти тих, хто давить чужі народи, а проти тих, хто тільки одбивається від гніту.

Сі заклики роблять ту величезну шкоду, що відбирають остатні сили у націй поневолених — їх інтелігенцію і через се остаточно пхають сі нації в безодню темряви й рабства. Оті інтернаціоналісти не тямлять, що треба од-різняти націоналізм як систему винародовлення, здебільшого насильницького, від націоналізму як права боротись за своє людське «я». Проповідники такого інтернаціоналізму так чи інакше раз у раз нахиляються до націй пануючих і несвідомо для себе провадять політику систематичного винаро-довлення недержавних народів. Для поневолених народів менше небезпечні люті насильницькі заходи уряду, аніж такі умовляння інтернаціоналів, хоч і ті й другі мають одну ціль — винародовити поневолений нарід, хоч і через різні причини. Адже проти насильницьких заходів дужче тільки розвинеться відпорна сила поневолених, але перекручені та запаморочені таким вченням душі поневолених стають яничарськими проти самого свого народу. Отже, уникаючи національного шовінізму пануючих націй, треба плекати здоровий націоналізм поневолених народів, бо він є джерело творчості, і тільки в тому заховуються зародки народної свободи і ясної будучності.