Чому Захід панує - натепер

Не буває доброї години, коли щось на кшталт Чорної Смерти приходить до людства, але важко знайти годину гіршу, ніж 1340-ві роки. Цілющий Середньовічний теплий період підходив до кінця, наставав час, відомий в кліматології як Малий льодовиковий період. Скрізь, від Норвегії до Китаю, більшали льодовики. Данська протока, що відокремлює Ґренландію від Ісландії, після 1350 року регулярно замерзала. Північани полишали свої поселення в Ґренландії, через крижаний міст до Ісландії навідувалися полярні ведмеді, бо тепер там для них було достатньо холодно. Балтійське море замерзло 1303 року, потім 1306-го та 1307-го. У 1309-1310 роки вкрилася кригою Темза в помірній Англії. Від 1315 до 1317 року в північно-західній Європі було так багато дощів, що зерно гнило в ґрунті. Мало того (справді дивовижна подробиця), земля була такою багнистою, що лицарі не могли битися.

Меншання врожаїв та смерть близьких людей не могли не навести на думку, що Бог посилає звістку. В Китаї ендемійний бандитизм перетворився на релігійний бунт, спрямований здебільшого проти монгольських окупантів. Поки чужинський імператор тішився кораблями розваг та оргіями, лідери месіянського культу оголосили, що Будда вертається, аби виправити всі негаразди у світі й доправити всіх до раю. На 1350 рік імперія розпадалася.

Ми досить мало знаємо про події в Іраку, в старому західному осередку, де монгольські володарі були так само некомпетентні, як у Китаї, але в Єгипті та Сирії чума зміцнила іслам. Звичайно, далеко не всі купилися на офіційну версію, що чума мала на меті покарати лише невірних (для вірян смерть від неї означала прощення та мучеництво). Літописець аль-Варді, наприклад, писав: "Ми просимо Божого прощення за наші лихі нахили, чума, безперечно, є частиною його кари"[269]. А продавці магічних оберегів мали жнива. Проте найпопулярнішим відгуком були масові молитовні зібрання, процесії до могил святих людей та жорсткішання законів проти пияцтва та моральної слабкости.

Багатьом християнам ситуація видавалася ще похмурішою. Бог не лише карав їх (один італієць лементував: "Мій розум іде обертом, коли я намагаюся написати про вирок, що святе правосуддя, у своєму нескінченному милосерді, поклало людям"[270]), а й сама церква, схоже, розпадалася. 1303 року французький король наказав побити й відправити до в'язниці самого папу, а незабаром папський двір перейшов до Авіньйона у Франції, де став синонімом корупції та занепаду. Один папа навіть заборонив казати, що Ісус був незаможний. Зрештою деякі кардинали повернулися до Рима й обрали анти-папу, що сперечався з авіньйонським папою з будь-якого можливого приводу. Після 1409 року протягом кількох виснажливих років навіть троє пап фактично претендували на роль заступника Бога на землі.