Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Позаяк церква про них не подбала, люди взялися наводити лад самотужки. Найвигадливішими виявилися флаґеланти:
Оголені до пояса, вони збиралися великими групами та бандами й ішли процесіями через перехрестя доріг та майдани великих та малих міст. Там вони ставали в коло й били себе по спинах батогами, голосно й радісно співаючи псалми... Треба додати, що багато шанованих жінок та благочестивих матрон також виконували цю спокуту з батогами, проходячи зі співами через міста та церкви так само, як чоловіки.[271]
Інші віддавали перевагу традиційнішим цілющим засобам, зокрема вбивствам євреїв, навіть попри те, що (як завважив один з пап 1348 року) євреї помирали так само швидко, як християни. Але ніщо не допомагало. Під час великої чуми, спричиненої другим старосвітовим обміном, суспільний розвиток у західному осередку навколо Середземномор'я падав так само швидко, як під час чуми, принесеної першим обміном. Не дивно, що видавалося, що кінець близько.
Різні річки
сторія ніби повторювалася. У першому сторіччі нової ери західний суспільний розвиток піднісся до твердої стелі близько сорока трьох балів, здеформувався навколо неї, а тоді почався занепад, що поширився на весь Старий Світ і протривав кілька сторіч. Через одинадцять сторіч східний суспільний розвиток досяг того самого рівня й почалися такі самі катастрофи. Якби фон-Денікенові чужинці з космосу повернулися на навколоземну орбіту 1350 року, вони цілком могли дійти висновку, що людську історію замкнено в низці циклів бумів та спадів, що відбиваються від непробивної твердої стелі. Але вони б помилялися, так само як усі космонавти, що я уявляв собі досі, бо працював ще один історичний закон. Раніше я писав, що навіть Чингізхан не міг двічі увійти в ту саму річку, й так само не могли це зробити апокаліптичні вершники. Осередки, крізь які вершники рухалися під час другого старосвітового обміну, дуже сильно відрізнялися від тих, що вони спустошували від час першого.
Що найочевидніше, близько 1200 року, коли другий старосвітовий обмін був дуже інтенсивним, обидва осередки були географічно більші, ніж під час першого (рис. 8.5), і розмір мав неабияке значення. З одного боку, більші осередки спричиняли більші катастрофи: біди важко оцінювати кількісно, але чума, голод та міграції, що почалися у тринадцятому сторіччі, справді видаються навіть гіршими, ніж те, що було в другому сторіччі. Однак, з іншого боку, більший розмір осередків означав також більшу глибину амортизації ударів і більші резерви, що пришвидшують відновлення. Японія, південно-східна Азія, басейн Середземного моря та більша частина Європи в тринадцятому сторіччі не зазнали монгольської навали; Японія та південно-східна Азія у чотирнадцятому сторіччі уникли Чорної Смерти; а в серці Китаю регіон дельти Янцзи навпрочуд добре вибрався з усіх негараздів.
Економічна географія також змінилася. Близько 100 року н. е. західний осередок був багатший та розвиненіший, ніж східний; близько 1200 року все було навпаки. Саме східний осередок, а не західний тепер деформувався біля твердої стелі, і все західне видавалося карликовим порівняно зі східними комерційними мережами, особливо тими, що пов'язували південний Китай, південно-східну Азію та Індійський океан.
Зміни політичної географії підсилювали економіку. Близько 100 року н. е. торгівля в кожному осередку відбувалася здебільшого в межах однієї великої імперії; близько 1200 року вже було не так. Обидва осередки політично були складнішими, ніж у давнину, і навіть коли великі імперії після Чорної Смерти знову сконсолідували старі осередкові землі, політичні стосунки були вже інакшими. Будь-яка велика імперія мусила мати справу з кільцем менших держав, що її оточували. На Сході стосунки були здебільшого торгівельними та дипломатичними; на Заході вони були здебільшого насильницькими.
Загалом ці зміни означали, що після другого старосвітового обміну осередки відроджувалися не лише швидше, ніж після першого. Вони відроджувалися різними шляхами.
На Заході турки османи в чотирнадцятому сторіччі швидко відбудували імперію на старих землях. Османи були лише одним з десятків тюркських кланів, що осіли в Анатолії близько 1300 року після того, як монголи розтрощили давніші мусульманські королівства (рис. 8.6), але в роки Чорної Смерти вони подолали найсильніших суперників і встановили європейський передмостовий плацдарм. У 1380-і роки вони плюндрували жалюгідні рештки Візантійської імперії, а на 1396 рік так нажахали християнський світ, що розсварені папи з Рима та Авіньйона ненадовго погодилися об'єднати сили й відрядити проти них хрестовий похід.
271
"Оголені до пояса...": Jean de Venette, Chronicle, 1349, translated in Kirchner and Morrison 1986, pp. 457-58.