Чому Захід панує - натепер

Комерційний бум мав далекосяжні наслідки. Селяни мали більші прибутки, родини більшали, землероби рушали зі своїх сіл відкривати нові землі чи працювати в містах. Місцеві шановані люди лагодили дороги, мости та канали після заворушень попередніх сторіч, торгівці розвозили їм харчі, і скрізь люди рушили на ринки продавати те, що вони вміли виробляти, й купувати все інше. 1487 року чиновник просто сприйняв як належне, що люди "продають зерно за готівку, потім за готівку купують вбрання, харчі та речі щоденного вжитку... по всій країні немає людей, що чинять інакше"[278].

Торгівля взаємопов'язувала збільшений східний осередок так само, як війна взаємопов'язувала держави Заходу. Населення, сільське господарство та фінанси в Японії чотирнадцятого сторіччя швидко поширювалися, а торгівля з Китаєм стабільно зростала попри обмеження Мін. Оборудки з південно-східною Азією були ще важливішими: прибутки від торгівлі забезпечували піднесення держав, як-от Меджепегіту на Яві, що домінував у торгівлі прянощами. Трони багатьох місцевих володарів почали залежати від підтримки Китаю.

Уся ця діяльність не потребувала безперервних збурень, що не давали спокою Заходові, і, крім невдалої спроби підтримати дружній режим у В'єтнамі, ранні монархи Мін обмежували свої війни степовим прикордонням. Монголи залишилися єдиною загрозою династії. Якби Тамерлан 1405 року не помер, він цілком міг би скинути Мін, а 1449 року інші монгольські клани фактично захопили імператора. Однак Мін відчували, що для степових війн вони потребували не новітньої зброї, а традиційного війська з величезним постачанням. Коли 1422 року Юнле вдерся у степи, він мав 340 000 віслюків, 117 000 возів та 235 000 тяглових тварин, що везли двадцять тисяч тонн зерна, що мало з'їсти його військо.

Юнле ходив м'яко, але носив великого дубця. 1405 року він оголосив, що відряджає послів "до різноманітних чужих країн на Західному [індійському] океані, аби вони зачитали імператорські накази та роздали нагороди"[279], вводячи комерцію в дипломатичне павутиння. А втім, разом з послами він відправив найбільший флот, що коли-небудь бачив світ. Аби його збудувати, він найняв 25 000 ремісників добудувати величезні нові доки в своїй столиці Нанкіні. Лісоруби Сичуані добирали найкращі ялини на щогли, в'язи та кедри на корпуси, дуби на румпелі, потім обчищали цілі ліси та сплавляли їх по Янцзи до кораблебудівників. Робітники будували велетенські сухі доки, завдовжки в сотні футів, аби робити великі кораблі. Жодну дрібницю не залишали поза увагою, навіть залізні цвяхи мали спеціяльні водонепроникні покриви.

Цей флот не був військовим, натомість він був призначений шокувати та застрашувати. Його осердям були найбільші дерев'яні кораблі всіх часів, десь 250 футів завдовжки, водотоннажністю дві тисячі тонн. На чолі флоту був найбільший в історії адмірал, мусульманський євнух Чжен Хе, про якого казали, що він має сім футів зросту й шістдесят дюймів у попереку (за іншими оповідями, зріст дев'ять футів та пас у дев'яносто дюймів)[280].