Чому Захід панує - натепер

Падіння Кайфина та спричинена ним руйнація торгівлі між північчю та півднем призвели до того, що у дванадцятому сторіччі показники суспільного розвитку майже не зростали. Але попри застій розвиток не занепав; Кайфин швидко відродився після спустошення, навіть на певний час став столицею чжурчженів, а Ханчжоу виріс у метрополіс, що справив таке сильне враження на Марка Поло. Вугільні родовища південного Китаю були менш багаті, ніж на півночі, проте теж чималі, а промисловці дванадцятого сторіччя навчилися використовувати в виробництві заліза дешевше та забрудненіше вугілля й навіть видобувати з забруднених побічних продуктів мідь. Торгівля, паперові гроші, видобування викопного палива та виробництво побутових товарів далі зростали. 1200 року китайський промисловий зліт видавався так само можливим, як за сто років до того.

Ситуацію різко змінив несамовитий молодий степовик на ім'я Темучин. Він народився 1162 року в Монголії в цілком розламаній родині. Його батько Єсугей викрав Оелун, матір Темучина, від її першого нареченого, запліднив її й назвав новонароджену дитину іменем чоловіка, що його вбив. Темучинові батьки так мало ним переймалися, що одного разу полишили табір, забувши його забрати, і повернулися лише через рік. Після того, як восьмирічного Темучина одружили, Єсугея було вбито (можливо, не передчасно), а тоді його одноплемінники вигнали Оелун, вкрали її худобу й полишили її голодувати. Темучин поквапився додому і підтримував Оелун, полюючи на щурів. До того ж він вбив свого старшого однокровного брата, що, за племінним законом, мав право одружитися з Оелун. Потім Темучина продали в рабство, і на той час, коли він втік, його наречену викрали й вона носила дитину іншого чоловіка. Темучин вбив крадіїв та повернув її назад.

Темучин був твердий чоловік, недарма він отримав від монголів титула Чингізхан ("Безстрашний провідник") і став одним з найбільших завойовників у всій історії. Не треба бути психіятром, аби зрозуміти, що на його шлях до влади чимало вплинув ранній родинний досвід — полювання на однокровного брата Джамуху, що закінчилося його вбивством[254], перетворення монгольського способу ведення війни всупереч вимогам кровних родичів та небажання підтримувати в суперечках своїх лайливих пияків-синів).

У певному сенсі за дві тисячі років у степах відбулося небагато змін. Так само, як багатьох завойовників до нього, Чингізхана рухав частково страх (Китаю), а частково жадоба (до китайського багатства). Саме ці мотиви штовхнули його напасти на королівство чжурчженів у північному Китаї й використати здобич на хабарі іншим монгольським провідникам, аби ті пішли з ним. Однак де в чому іншому змінилося багато що, і навіть хан не міг подолати історичний закон, згідно з яким неможливо двічі увійти в ту саму річку. Протягом півтисячоліття осілі китайці, мусульмани та християни просували до степів міста, іригацію та орні землі. Землероби забирали в кочівників землю, а кочівники діставали від землеробів знання про зброю та способи осілого життя.

Як виявилося, кочівники дістали від цієї оборудки більше користи. Знов почали грати свою роль переваги відсталости, й Чингізхан, найблискучіший з усіх лідерів кочівників, навчився так добре залучати до своєї кавалерії міських інженерів, що міг подолати будь-які фортифікаційні споруди так само легко, як перемогти будь-яку армію. До смерти 1227 року він пробив собі шлях від Тихого океану до Волґи (рис. 8.3), змітаючи, згідно з оповіддю перського самовидця, будь-які перешкоди, "наче написані рядки з паперу"[255] Після проходу монголів "ті господи стали житлом сов та воронів; в тих місцях сипухи перегукуються між собою, в тих залах стогнуть вітри".