Чому Захід панує - натепер

Підліток залишився в буддійському монастирі служкою, але ченці заледве могли прогодувати себе самих і послали його старцювати чи красти, аби прогодуватися. Він промандрував околицями південного Китаю три чи чотири роки й повернувся до монастиря саме тоді, коли він згорів дощенту в жахливих скаламучених громадянських війнах, що супроводжували розпад монгольського панування. Не маючи куди піти, він приєднався до інших ченців, що голодні вешталися навколо задимленої руїни.

Юаньчжан був страхітливим на вигляд молодиком — високий на зріст, негарний, з запалими щоками, поцяткованими віспинами. Але він був водночас розумний, жорсткий і (завдяки ченцям) грамотний. Коротше кажучи, чоловік того типу, що кожен бандит хоче мати в своїй банді. Приставши до банди Червоних пов'язок, що проходила поблизу, він справив враження на інших головорізів та візіонерів, одружився з донькою провідника і зрештою очолив банду.

Через десяток років болісних бійок Юаньчжан перетворив своє збіговисько зарізяк на дисципліноване військо й повиганяв з долини Янцзи інших бунтарів. Що важливо, він відмежувався від найлютіших пророцтв Червоних пов'язок і організував чиновництво, що могло дати раду імперії. У січні 1368 року він скромно відзначив своє сорокаріччя, взяв собі ім'я Хун'у ("Величезна військова сила") та проголосив постання династії Мін ("Блискучої").

Офіційні вислови Хун'у звучать так, ніби усе його доросле життя було реакцією на жахливу безпритульну нестямну юність. Він створював образ Китаю як буколічного раю стабільних мирних сіл, де доброчесні старші люди наглядали за самодостатніми землеробами, торгівці мали справу лише з товарами, що їх не виробляли на місці і, на відміну від власної родини Хун'у, ніхто не мандрував. Хун'у твердив, що дуже мало людей потребують мандрівки на понад вісім миль від хати і що за подорож без дозволу за понад тридцять п'ять миль належало карати батогами. Побоювання, що торгівля та грошова система можуть зруйнувати стабільні стосунки, привело до триразового вводження законів, що обмежували торгівлю з чужинцями до оборудок з рекомендованими урядом дилерами і навіть забороняли чужоземні парфуми, аби вони не зваблювали китайців до незаконних обмінів. До 1452 року його послідовники ще тричі поновлювали його закони й чотири рази забороняли срібні монети, аби не надто полегшувати непотрібну торгівлю.