Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Прочее научное » Чому Захід панує - натепер
Чому Захід панує - натепер - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Чому Захід панує - натепер

Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:

У пропонованій книжці автор, відомий американський історик, захопливо й невимушено подає власну концепцію розвитку світової цивілізації. Його потрактування перебігу подій минулого цілком оригінальне й рясніє парадоксами, а прогнози на майбутнє здатні спричинити палку дискусію. Книжку призначено і фахівцям, і широкому загалові читачів, що цікавляться світовою історією.
1 ... 179 180 181 182 183 184 185 186 187 ... 335
Перейти на страницу:

Відсталість знов мала свої переваги, й боротьба усталено тягла західний центр тяжіння до Атлантики. Міста північної Італії вже давно були найрозвиненішими в Європі, але тепер виявилися вади передового становища: славетні міста-держави, як-от Мілан та Венеція, були надто багаті та могутні, аби їх втягти в будь-яку італійську національну державу, проте недостатньо багаті та могутні, аби самотужки протистояти справжнім національним державам, як-от Франції чи Іспанії. Автори типу Мак'явеллі тішилися з цієї свободи, але її ціна стала кришталево ясною 1494 року, коли до Італії вдерлася французька армія. Військова справа в Італії занепадала, сам Мак'явеллі визнав, що "...війни велися так мляво, що починали їх без усякого страху, продовжували без небезпеки для будь-якої сторони і завершували без шкоди"[274]. Кілька десятків новітніх французьких гармат тепер змітали все на своєму шляху. Їм знадобилося лише вісім годин, аби розтрощити великий кам'яний замок Монте Сан Джованні і вбити сімсот італійців ціною втрати десятьох французів. Італійські міста не могли змагатися з податковими прибутками великих держав, скажімо Франції. На 1500 рік західний осередок був перевпорядкований від біляатлантичного окрайка й перед вела війна.

Східний осередок, навпаки, перевпорядковувався від свого давнього центру в Китаї і перед вели насамперед комерція та дипломатія навіть попри те, що піднесення нових імперій почалося так само кровопролитно, як на Заході. Чжу Юаньчжан, засновник династії Мін, що об'єднала Китай, народився у злиднях 1328 року, коли монгольська влада розвалювалася. Його батьки — робітники-мігранти, що постійно тікали від збирачів податків, — продали чотирьох його братів та сестер, бо не могли їх прогодувати, і залишили Юаньчжана, наймолодшого, з дідусем буддистом. Старий забив хлопчикові голову месіяністичними візіями Червоних пов'язок, одного з багатьох рухів опору, що боролися проти монгольського панування. Кінець близько, казав дід, Будда незабаром повернеться з раю, аби покарати негідників. Натомість влітку 1344 року, коли сарана та посуха знущалися з країни, хвороба (цілком можливо, Чорна Смерть) забрала всю Юаньчжанову родину.

Підліток залишився в буддійському монастирі служкою, але ченці заледве могли прогодувати себе самих і послали його старцювати чи красти, аби прогодуватися. Він промандрував околицями південного Китаю три чи чотири роки й повернувся до монастиря саме тоді, коли він згорів дощенту в жахливих скаламучених громадянських війнах, що супроводжували розпад монгольського панування. Не маючи куди піти, він приєднався до інших ченців, що голодні вешталися навколо задимленої руїни.

Юаньчжан був страхітливим на вигляд молодиком — високий на зріст, негарний, з запалими щоками, поцяткованими віспинами. Але він був водночас розумний, жорсткий і (завдяки ченцям) грамотний. Коротше кажучи, чоловік того типу, що кожен бандит хоче мати в своїй банді. Приставши до банди Червоних пов'язок, що проходила поблизу, він справив враження на інших головорізів та візіонерів, одружився з донькою провідника і зрештою очолив банду.

Через десяток років болісних бійок Юаньчжан перетворив своє збіговисько зарізяк на дисципліноване військо й повиганяв з долини Янцзи інших бунтарів. Що важливо, він відмежувався від найлютіших пророцтв Червоних пов'язок і організував чиновництво, що могло дати раду імперії. У січні 1368 року він скромно відзначив своє сорокаріччя, взяв собі ім'я Хун'у ("Величезна військова сила") та проголосив постання династії Мін ("Блискучої").

Офіційні вислови Хун'у звучать так, ніби усе його доросле життя було реакцією на жахливу безпритульну нестямну юність. Він створював образ Китаю як буколічного раю стабільних мирних сіл, де доброчесні старші люди наглядали за самодостатніми землеробами, торгівці мали справу лише з товарами, що їх не виробляли на місці і, на відміну від власної родини Хун'у, ніхто не мандрував. Хун'у твердив, що дуже мало людей потребують мандрівки на понад вісім миль від хати і що за подорож без дозволу за понад тридцять п'ять миль належало карати батогами. Побоювання, що торгівля та грошова система можуть зруйнувати стабільні стосунки, привело до триразового вводження законів, що обмежували торгівлю з чужинцями до оборудок з рекомендованими урядом дилерами і навіть забороняли чужоземні парфуми, аби вони не зваблювали китайців до незаконних обмінів. До 1452 року його послідовники ще тричі поновлювали його закони й чотири рази забороняли срібні монети, аби не надто полегшувати непотрібну торгівлю.

вернуться

274

"війни...": Niccolo Machiavelli, Florentine Histories (1520-25), Book 5, Chapter 1, translation from http://www.gutenberg.org [укр. переклад Анатоля Перепаді: Нікколо Мак’явеллі, Флорентійські хроніки, Київ, "Основи", 1998].

1 ... 179 180 181 182 183 184 185 186 187 ... 335
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)