Чому Захід панує - натепер

Він закінчився провалом, але надії християн ненадовго відновилися, коли нові степові напади на мусульманський світ повів Тамерлан, провідник монголів, порівняно з яким Чингізхан видавався поміркованим. 1400 року монголи знищили Дамаск, а 1401 спустошили Багдад. За оповідями, вони використали черепи дев'яноста тисяч його мешканців як цеглини й збудували з них навколо руїн низку веж. 1402 року Тамерлан переміг османів і посадив султана в клітку де він помер від сорому та ганьби. Але на тому християнські надії скінчилися. Замість залишитися й спустошувати решту мусульманських земель, Тамерлан вирішив, що імператор далекого Китаю його образив, і завернув своїх вершників. 1405 року він помер, коли рухався на схід, аби помститися за зневагу.

Врятовані османи протягом двадцяти років повернулися до попередньої справи, але на Балканах зазнали кількох жорстких уроків. Коли 1402 року їх перемогли монголи, обидві армії билися так, як степові вояки протягом двох тисяч років, із хмарами лучників верхи на конях, що оточували й обстрілювали повільніших ворогів. Європейське військо не могло на рівних суперничати з цими ордами легких вершників. Натомість європейці вдосконалили свою новомодну зброю до такого рівня, що 1444 року угорська армія завдала османам добрячого удару. Маленькі гармати, змонтовані на зв'язаних разом візках, що утворювали рухомі форти, зупиняли турецьку кавалерію в русі. Якби угорський король не нісся верхи попереду своїх вояків і не загинув, він був би переможцем дня.

Турки вчилися швидко. Вони винайшли найкращу відповідь: купувати європейську вогнепальну зброю. Нова технологія була дорогою, але навіть найбагатші європейські держави, як-от Венеція та Генуя, були злидарями порівняно з султанами. Османи наймали італійських адміралів та облогових інженерів, вишколювали поневолених християнських хлопчиків і створювали з них елітні піхотні корпуси, вербували європейських артилеристів. Невдовзі вони знов були в русі. Починаючи 1453 року свій напад на Константинополь, все ще найбільшу фортецю на землі й головний бар'єр проти турецького панування, турки найняли найкращого візантійського артилериста, угорця. Він зробив османам залізну гармату, достатньо велику, аби кидати тисячефунтову залізну кулю, що (за свідченням літописців) гуркотіла так гучно, що в вагітних жінок ставалися викидні. Насправді гармата на другий день тріснула, а на третій чи четвертий вже була непридатною, але угорець зробив ще й меншу, практичнішу гармату, що мала успіх там, де відмовляв велетень.

Вперше й востаннє в історії стіни Константинополя не витримали. Тисячі візантійців в паніці скупчилися в Ая-Софії, що її Гібон називав "земним небом, другою твердю, херувімовою колісницею, троном слави Божої"[272]. Вони вірили пророцтву, що, коли невірні нападуть на храм, зійде янгол з мечем у руці й відновить Римську імперію. Однак янгол не прийшов, Константинополь впав. Разом з ним, за висновком Гібона, остаточно скінчилася Римська імперія[273].

Турки просувалися далі, європейські королі дедалі лютіше билися з турками та між собою, отже, почалися первісні перегони озброєнь. У 1470-і роки перед вели Франція та Бургундія, їхні зброярі виробляли гармати з товстішими стволами, формували з пороху зернини, що швидше займалися, й використовували залізні гарматні ядра замість кам'яних. В результаті постали менші, міцніші та рухливіші гармати, що зробили всю давнішу зброю застарілою. Нові гармати були досить легкими, отже, їх можна було ставити на дорогі новітні військові кораблі, що їх рухали вітрила замість весел, а гарматні порти були розташовані в корпусах так низько, що залізні ядра могли пробивати ворожі кораблі на рівні ватерлінії.

Мало хто, крім королів, міг собі дозволити мати ці технології, і повільно, але впевнено західноєвропейські монархи придбали достатню кількість нової зброї, аби настрашити лордів, незалежні міста та єпископів, чиї заплутані перетинні юрисдикції робили ранні європейські держави такими слабкими. Уздовж узбережжя Атлантики королі створили більші, сильніші держави — Францію, Іспанію та Англію, — де всім керували королівські накази й лояльности людей потребувала насамперед нація, а не розкидані аристократичні клани чи папи з Рима. А відтиснувши своїх лордів, королі могли будувати чиновництво, безпосередньо обкладати людей податками й купувати ще зброю. Звичайно, це змушувало сусідніх королів також купувати додаткову зброю й спонукало всіх добувати більше грошей.