Перунів цвіт
- Автор: Шевердіна Анастасія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Перунів цвіт». Краткое содержание книги:
Втекти із Землеграда вдається одному лише Годвіну. Його завдання — знайти квітку папороті, яка подарує шанс здолати Велеса, звільнити рідних і запобігти масштабній війні. Але часу обмаль, Перунів цвіт нікому з нині живих зірвати не вдавалось, а від нових друзів Годвіна — бездомного домовика, відьми-початківця й нерозторопної мавки — більше проблем, аніж користі.
— То ти з нами? — зрадів Годвін.
— Із вами. Тільки обіцянки своєї не забудь, бо я не посоромлюся — так нагадаю, що все життя пам’ятатимеш! — грізно мовила відьма.
— Я не забуду!
— Полетимо? — із надією запитала мавка.
— Сподобалося? — слабко посміхнувся Годвін. — Не вийде, Калино. Віти занадто низько. Боюся крила поламати. От вийдемо на галявину — тоді й полетимо.
— Ніченько моя люба, йди до мене! — покликала кицьку Ольга.
Чорна кішка поважно вийшла з печери, потерлась об ноги господарки.
— Ну, Ніченько, виведи нас! — погладила відьма тварину.
Нічка блимнула лукавими очима й обережно пішла по мокрому листю. Мандрівники рушили за нею…
…Украй виснажений, Годвін повалився на землю. Поряд сіла Калина.
— Я так і знав, що ми заблукаємо! — хникав Даня, розтираючи роздерті гіллям ноги. — Ох, Берегине, погибель наша вже близько!
— Не скигли! — обірвала його Ольга. Вона стояла рівно, впевнено, склавши на грудях руки. — Заблукали трохи, це правда, але ж завжди є вихід!
— Трохи заблукали?! Та ми вже вп’яте повз ті корчі проходили!
Ольга взяла на руки і притисла до себе мокру кішку. Нічка жалібно нявкнула.
— Не виходить, рідненька? — ласкаво запитала відьма. — І в мене також!
— Я знаю, чому ми кружляємо! — обізвалася Калина. — Годвін дідуся мого, Лісовика, прогнівив. Дерева шепочуть, що він присягнув змія в болоті втопити, коли він іще раз наважиться зайти в його володіння.
— Молодець, Годвіне! — криво посміхнулася дівчина. — Саме цього нам і не вистачало!
— Та я ж тільки…
— Що це?! — вчепився в Ольгу Данило. — Чуєте?!
— Вовки, — відіпхнула його крижану руку відьма. — Чує моя душа, що пошматують нас! — і хитро поглянула на домовика.
— Пошматують?! Я так і знав! — підстрибнув Даня.
— Ну звісно! — стомлено зітхнув Годвін.
— Зарадити можна всьому, окрім смерті! — сказала відьма.
— Як?!
— Та хоч би й ворожбою.
— От нечиста сила!
— Обирай — або нечиста сила, або вечеря для вовків.
— От горечко!!!
Ольга затиснула собі носа і промовила:
— Як я не чую духу вашого, так і ви мого не чуйте!
— Усе? — полегшено запитав Даня.
— Не все. Вони запаху нашого не чують, але зі слухом і зором у них все добре. Тікаймо швидше!
Товариші залізли Годвіну на спину, й він побіг не знати куди, у нічну лісову вогкість. Тікав, відчуваючи спиною переслідування, аж поки лапи не стали грузнути в землю. Вовки нарешті відстали. Годвін спробував злетіти, але багнюка тримала його міцно, немов у лещатах.
— Усе, прилетіли! — сумно мовив Годвін. — Заліз у болото! Ольго, допомагай!
— А що я зроблю?! Дивитися треба було! Тут погане місце!
— Ну, це кому як! — щось слизьке, темне заворушилось у багнюці.
— Болотяник! — сполошилася Калина. — Зараз затягне!
— А таки затягну, красуне! — засміявся-закректав Болотяник, простягаючи до мавки тонкі пузирчасті руки.
— Не чіпай! Це моя здобич!
Годвін озирнувся. Болото було чималою частиною великого мулького озера, з якого випірнув, верхи на здоровезному сомі, одутий старий із жовто-зеленою бородою.
— Давайте здогадаюся — Водяник! — вигукнув Годвін.
— Таки так! Ану, дівчата, тягни його!
Із реготом випірнули з темних вод красуні-русалки. Вони накинули на Годвіна петлі з водоростей і спробували перетягти його на свою частину озера.
— Не твоє, не твоє! — завищав Болотяник, ухопившись за лапу дракона. Найсміливіші русалки намагалися стягнути у воду напівпритомного Данила.
— Ану геть! — Ольга витягла з-за пазухи пагонець рути й навідмаш ударила ним повітря.
— Відьма, відьма! — закричали русалки й попадали в багнюку.
А Водяник не зволікав. Він і собі вхопив Годвіна за лапу й витягнув на берег. Дракон з усієї сили махав крилами, аби не піти під воду, але йому не вдалося вирватися з чіпких рук товстуна. Одна з русалок кинула Ользі в обличчя пригорщу ряски і, поки відьма витиралася, схопила її за ноги та стягла у воду. Здолати Калину й Данила було не складно.
— А тепер заберемо їх униз, до нашого палацу! — наказав Водяник, і русалки радо заверещали.
— О, батько Сварог! — встигнув вигукнути нажаханий Годвін, перш ніж десятки блідих холодних рук занурили його у воду.
— Стійте! Залиште їх!
Русалки відразу ж відпустили Годвіна. Задихаючись, дракон випірнув на поверхню. З глибин темного озера вийшла висока жінка із суворим обличчям. Синє волосся, унизане перлами і дрібними жовтими равликами, з уплетеними стрічками червоних водоростей, вільно падало на гордо розведені плечі. На голові русалки сяяв ніжною білизною вінок із латаття.