Мистецтво кохання

553] Ось що мені заважало не раз! Більше розуму в того, 554]     Хто не цікавиться тим, ходять до неї чи ні. 555] Краще не знать взагалі: що приховує — хай буде в тіні, 556]     Бо, як зізнається раз, — не червонітиме вже. 557] Тож не спішіть, юнаки, ваших любок ловить на гарячім: 558]     Хай попустують собі й вірять, що ми — лопухи! 559] Спіймані люблять палкіш: коли блудять однаково двоє, 560]     Значить, завзято вони йтимуть своїм манівцем. 561] Оповідь є, що не сходить із уст усіх жителів неба, 562]     Як хитромудро Вулкан Марса й Венеру впіймав. 563] Марс, коли розум йому засліпила Венера жагою, 564]     З грізного бога війни раптом коханцем зробивсь. 565] Тут же й сама (бо хто б міг ласкавістю з нею рівнятись?) 566]     Войовникові без слів, без дорікань піддалась. 567] Як же то, кажуть, вона насміхалась, пустунка, над мужем: 568]     Грубі долоні (коваль!), ще й на додачу — кривий! 569] Часто при Марсові, наче Вулкан, жартома шкутильгала — 570]     Врода й грайливість ота вкупі так личили їй! 571] Близькість свою лиш спочатку вони в таємниці тримали, 572]     Тільки спочатку їх блуд ще зарум'янитись міг. 573] Сонце викрило їх (чи б міг одурити хтось Сонце?) — 574]     Й тут же побачив Вулкан, що виробляє жона. 575] Приклад невдалий ти, Світоче, дав: таж вона за мовчанку 576]     Гарний'дарунок тобі — лиш попросив би — дала! 577] Ну, а тим часом Вулкан і над ложем і довкола нього 578]     Сіті розставив тонкі — годі їх спостерегти — 579] Й ніби на Лемнос подавсь. А закохані — хутко до ложа, 580]     Як умовлялись, та вмить — голі, вже в сітях цупких. 581] Свідків скликає Вулкан… А було там на що подивитись! 582]     Кажуть, Венера ледь—ледь втримати сльози могла. 583] Ні то лиця затулить, ні частин соромітних прикрити: 584]     Й пальцями їм ворухнуть сіті тонкі не дали. 585] Хтось із присутніх на жарт: "Раз тобі, наймогутніший Марсе, 586]     Пута ті надто важкі — радо тебе підміню!" 587] Лиш на твоє, Моревладче, прохання Вулкан змилостививсь — 588]     Марс до фракійців чкурнув, та — подалася на Паф. 589] Цим одного ти, Вулкане, домігся: раніше кохались 590]     Нишком, а в наші часи? Сорому — мов не було! 591] Втім, ти за голову, кажуть, не раз після того хапався: 592]     Що наробило, мовляв, кляте моє ремесло! 593] Й ви не чиніте того! Спіймавшись, Венера не зичить 594]     Іншим такої ж біди — голими в сіті лежать. 595] Отже, не став на суперника пастки і не перехоплюй 596]     Писаних нишком листів, тих, що вістують любов. 597] Хай перехоплюють чоловіки, якщо зайде потреба, — 598]     Ті, хто робитиме це правом вогню і води. 599] Тут, уже вкотре кажу, про дозволені втіхи йде мова — 600]     Не для поважних жінок вірші грайливі сную! 601] Хто про Церерин обряд перед людом розводитись стане? 602]     Хто розголосить пісні самофракійськйх жерців? 603] То не найвища з чеснот — язика за зубами тримати, 604]     Хиба найбільша зате — про таємницю плескать. 605] Тож по заслузі Тантал—балакун умліває від спраги, 606]     Хоч у воді, й не сягне з гілки рясної плодів! 607] Надто Венера велить її таїнства всім шанувати — 608]     Хто язикатий, тому краще до неї не йти! 609] Хоч не у скрині лежить обрядове начиння Венери, 610]     Хоч ошалілі жерці лунко в кімвали не б'ють, 611] Все, їй належне, однак, — серед нас, у постійному вжитку, 612]     Все — поміж нас, але так, щоб на очах не було. 613] Навіть Венера, скидаючи одяг, відводить лівицю 614]     Й, ледь повернувши її, сором приховує свій. 615] Тільки тварина будь—де, просто неба, годить своїй хіті — 616]     Дівчина, бачачи це, в землю потуплює зір. 617] Нашим же втіхам годяться і спальня, й зачинені двері, 618]     І покривало: не все ж має оголеним буть. 619] Хай вже не темряви — тіні жадаємо, врешті, — півтіні: 620]     Все ж не така виднота, як ото в сонячний день. 621] Навіть тоді, коли люд — чи дощі, чи спекота — під крівлю 622]     Ще не ховавсь, коли дуб їжу давав й окриття, — 623] Десь у печерах, дібровах єдналися, не просто неба, — 624]     Про соромливість, ще й як, дбав, кажу, первісний люд! 625] Нині ж забави нічні — це для нас наче славні діяння, 626]     Дорого платимо ми, щоб на хвалу заслужить. 627] Оком дівчаток пасеш. А для чого? Аби похвалитись 628]     Першому—ліпшому: "Глянь: цю я також обіймав!" 629] Тільки б на кожному кроці ти міг показувать пальцем, 630]     Тільки б неславу пустить, тільки підняти б на глум.