Мистецтво кохання

318]     І від таких перемін тіло якесь не своє, — 319] Хай твоїй любці не вадить ніщо, та коли при негоді 320]     Змушена буде й вона, слабість одчувши, лягти, — 321] Саме тоді виявляй свою шану, свій потяг до неї, 322]     Саме тоді засівай щедрого вжинку зерно! 323] Не знеохоться бува, коли довго хворітиме любка: 324]     Що лиш дозволить вона — все власноручно роби. 325] Плач твій хай бачить вона; цілуватиме — не відвертайся, 326]     Хай свої губи сухі змочить твоїми слізьми. 327] Часто (все вголос) обіти складай і при кожній нагоді 328]     Сни їй розказуй свої: гарні знамення, мовляв. 329] Кликни служницю стару: в тремтливій правиці принісши 330]     Сірку і яйця, вона ліжко очистить, покій. 331] Кожна з дрібниць тих — це доказ приємний твого піклування: 332]     Так не один зміг дійти до заповітних таблиць. 333] Лиш не докуч їй, гляди, бо й ласці, з якою до хворих 334]     Ставимось ми повсякчас, міра властива якась. 335] їсти їй не борони, до гіркого напою не змушуй — 336]     Тут твій суперник уже хай докладає зусиль. 337] Вітер од берега ген одігнав тебе в море безкрає — 338]     Парус нового тепер — вільного подуву жде. 339] Спершу любов ще хистка, поступово вбивається в силу, 340]     Гарно її підживляй — з часом зміцніє вона. 341] Чи не боїшся бика? А телятком він був — його пестив. 342]     Ліг ти під тінь, де, було, гнулась тоненька лоза. 343] Так і ріка — це спочатку струмок, який в себе вбирає 344]     Води нові все й нові — власне тому, що пливе. 345] Хай твоя подруга звикне до тебе, бо звичка — всесильна, 346]     Лиш, поки звикне, гляди, сам не піддайся нудьзі! 347] Хай вона бачить постійно тебе, нехай чує постійно, 348]     День ще надворі чи ніч — очі намулюй ти їй. 349] Щойно лиш з'явиться певність якась, що тебе їй забракне, 350]     Що засумує, коли раптом від'їдеш кудись, — 351] Перепочити їй дай: відпочивши, щедрішає поле, 352]     Зсушена сонцем земля більше поглине дощу. 353] Демофоонта, коли був при ній, не так сильно Філліда 354]     Прагнула, аніж тоді, як на вітчизну відплив. 355] Будучи в мандрах, Улісс розпікав Пенелопу жагою, 356]     За Фалакідом зійшла й Лаодамія в Ащ. 357] Лиш не надовго відходь: журба розвівається з часом — 358]     Давню, далеку любов хутко замінить нова. 359] Не повертавсь Менелай — ув обіймах любовника—гостя, 360]     Щоб не тремтіти вночі, грілась Єлена колись. 361] Що, Менелаю, на тебе найшло? Ти від'їхав, а дома 362]     (Верх божевілля!) удвох гостя й жону залишив! 363] Ти голубиць боязких коршаку довіряєш, безумче, 364]     Повну кошару овець — вовкові, жителю гір! 365] Не звинувачуй, однак, ні її, ані гостя: вчинив він 366]     Те, що й ти б учинив, що учинив би будь—хто. 367] Винен ти сам, адже дав їм і час для перелюбу й місце — 368]     Чи випадало б жоні не скористатися тим? 369] Справді—бо: мужа нема, зате гість є побіч люб'язний, 370]     Врешті, страшно самій в спальні порожній лежать! 371] Що б там Атрід не казав, я знімаю з Єлени провину: 372]     Не змарнувала, кажу, мужа свого доброти. 373] Все ж ні кабан, коли іклом своїм блискавично вкладає 374]     Зграю мисливських собак, гнівом таким не кипить, 375] Ані левиця, коли молоком своїх діток годує, 376]     Ані змія, на яку хтось ненароком ступив, — 377] Як паленіє жона, підстерігши блудницю на ложі 378]     Мужа: обличчя її — лютості образ живий. 379] Що їй вогонь, що їй меч? Усяку пристойність забувши, 380]     Рине, немовби сам Вакх рогом ударив її. 381] Зраду подружню і ложа ганьбу відомстила на власних 382]     Дітях, невинних синах, грізна Колхіди дочка. 383] Ластівка — другий зразок материнської люті сліпої: 384]     Носить на грудях своїх крові синівської знак. 385] Ось що руйнує любов, хоч яка була б сильна, доладна, 386]     Тим—то на злочин такий, хто обережний, не йде. 387] Втім (хай боронять боги!) не велю тобі буть однолюбом: 388]     Навіть поважній жоні не спромогтись на таке! 389] Бавтесь, лише свій переступ трактуйте як витівку скромну, 390]     Меду лизнути вдалось — не похваляйтеся цим. 391] Не обдаровуй одну, раз про це може інша дізнатись, 392]     Не об тій самій порі ти на спіткання ходи. 393] Щоб не застукала ревна тебе десь у закутку знанім, 394]     Місце нове кожен раз любці своїй визначай. 395] Що написав їй — уважно проглянь: жінки—бо здебільша 396]     Вміють читати ще й те, що за рядками стоїть.