Мистецтво кохання

241] Тим, що промінному богові личило?.. Хочеш, щоб довго 242]     Любка з тобою була,—— значить, позбудься пихи! 243] А не дозволять іти по безпечній, по рівній дорозі 244]     І перед носом тобі брязнуть замком — не біда: 245] Отвором крівля стоїть: зісковзнувши з тієї крутизни, 246]     Нишком до любки пролізь через високе вікно. 247] Втішиш її: через мене життям — запишається — важив, 248]     Чим очевидний даси доказ кохання свого. 249] Часто, Леандре, ти міг не побачити діви своєї, 250]     Все ж, аби знала твій дух, перепливав Геллеспонт. 251] Не посоромся й служниць, котра там до любки найближча, 252]     Чи її вірних рабів хитро схилить на свій бік. 253] З кожним вітайсь на ім'я (від того тебе не убуде), 254]     Кожному руку подай, кожному чемно вклонись. 255] Ще пам'ятай: в день Фортуни рабові, коли він попросить, 256]     Ти подарунок якийсь (не зубожієш!) зроби. 257] Не обійди і служниць у той день, коли в одязі вільних 258]     Римські рабині, було, галлів в оману ввели. 259] Врешті, всю челядь своєю зроби; особливо важливі 260]     Дверник і той, певна річ, хто перед спальнею спить. 261] Щодо красуні, то й тут я тобі не велю витрачатись: 262]     Досить дрібнички, але — вміло, доречно даруй. 263] От зарясніє врожай, від плодів повгинаються віти — 264]     Хай їй хлопчина подасть кошик дарунків сільських: 265] Щойно, мовляв, із села, хоч ти на Священній дорозі, 266]     Серед міської юрби все це для неї придбав. 267] Хай винограду подасть чи каштанів, що їх Амарілла 268]     Так полюбляла колись (нині, бач, тонші смаки!). 269] Можна, скажімо, дрозда чи віночок їй гарний послати: 270]     Доказ, що любка твоя — в тебе весь час на умі. 271] Зваблюють так ще й самотніх, на жаль, у надії на спадок — 272]     Проклятий будь, хто дари першим звернув на лихе! 273] Маю повчати тебе, аби й вірші ти слав їй солодкі? 274]     Тільки (біди не втаїш!) пісня не в шані тепер. 275] Пісню похвалять, а все ж озираються за подарунком: 276]     Успіхи матиме й пень, тільки б маєтним він був. 277] Нині направду в нас вік золотий: до посад щонайвищих 278]     Золото шлях прокладе, золотом купиш любов. 279] Хоч би в оточенні муз завітав сюди сам ти, Гомере, — 280]     Як завітаєш ні з чим — вкажуть на двері тобі. 281] Втім, і розумних дівчат є громадка, та вкрай нечисленна; 282]     Інші, хоч розуму брак, хочуть розумними буть. 283] Тих як і цих своїм віршем хвали, але зваж на свій голос: 284]     Що б там на ум не спливло — солодко, ніжно читай. 285] Тож або цим, або тим за даруночок, може, послужать 286]     Вірші любовні твої — ночі безсонної плід. 287] Що ж учинити б ти сам захотів, уважав за корисне, — 288]     Ти постарайсь, щоб цього й любка жадала твоя. 289] Схочеш звільнити раба — зроби так, щоб до любки твоєї 290]     Спершу звернувся той раб: "Хочу на волю!" — благав. 291] Схочеш скарати, але передумаєш, — хай за цю ласку 292]     Знов—таки любка твоя буде у тебе в боргу. 293] Користь тобі, слава — їй; нічого не втратиш від того, 294]     Що над тобою вона матиме владу всякчас. 295] Дбаєш, щоб довго була при тобі, — хай гадає, що тільки 296]     В неї задивлений ти — найяскравішу з красунь. 297] Пурпур із Тіру на ній — раз у раз ним захоплюйся; з Косу — 298]     Коським захоплюйся теж "Як він тобі до лиця!" 299] В золоті вся — 'Твоя врода цінніша від золота", — скажеш; 300]     Вовняне буде на ній — вовняне теж похвали. 301] В туніці стане тонкій — "Ти проймаєш вогнем мене!" — скрикни. 302]     "Не простудися лишень", — боязко потім додай. 303] В проділ розчешеться — проділ хвали; гарячим накрутить 304]     Хвильок по всій голові — з захвату рота розкрий. 305] Голос і рухи її подивляй — як співає, танцює: 306]     "Жаль, що так швидко, — зітхни, — пісеньці й танцю кінець!" 307] Любощі, втіхи сприймай, наче дійство якесь, шанобливо — 308]     Й, вір мені, з любкою ніч солодко ти проведеш. 309] Хоч би й Медузу саму перевершила норовом диким, — 310]     Буде з коханцем своїм ніжна, солодша за мед. 311] Тільки б наверх не спливло, що вдавано все це говориш: 312]     Вираз обличчя й слова мусять співзвучними буть. 313] Хитрість лиш та, що прихована, корисна; викрита — сором: 314]     Вже (й по заслузі!) ніхто більш не повірить тобі. 315] Часто під осінь, коли підчервонює рік найгарніший 316]     Гроно дозріле, важке соком пурпурним, коли 317] То холоднеча пригнічує нас, то розморює спека,