Мистецтво кохання

475] Ліс був житлом для них, трави — поживою, постіллю — листя, 476]     Довго не знали гурта — кожен ходив одинцем. 477] Кажуть, їх грубі серця від солодкої хіті зм'якшились: 478]     Жінка й при ній чоловік разом на ложе лягли. 479] Що їм робить, без наставника знали: Венера звершила 480]     Ще без мистецтва в той час діло солодке своє. 481] Птаха до птахи летить; із ким собі втіхи шукати, 482]     З ким поєднати любов, знає і риба в воді; 483] Сарна за оленем йде; змія до змії підповзає; 484]     Лащиться сука до пса, поки не зчепиться з ним. 485] Рада вівця барану, під биком розкошує корова, 486]     Цапа, дарма, що смердить, хоче кирпата коза. 487] Шал розпікає кобил: не зважають на відстань розлогу, 488]     Хай там ріка на шляху — мчать вони до жеребців. 489] Отже, розгніваній дай і ти сильнодіючий засіб — 490]     Він — і лише тільки він! — тут же полегшує біль; 491] І не зрівняються з ним Махаонові ліки: той засіб, 492]     Хай ти пішов манівцем, — зробить невинним тебе. 493] Поки таке я снував, Аполлон, що з'явився раптово, 494]     Ліри своєї струну золотосяйну торкнув; 495] Гілка лаврова — в руці, на священних кучерях бога — 496]     Лавр; перед зором моїм став боговитий співець. 497] Далі до мене: "Наставнику, — мовить, — легкої любові, 498]     Швидше до храму мого гурт своїх учнів веди: 499] Є там, на різні лади геть усюди прославлений в світі 500]     Напис, веління таке: "Сам себе спершу пізнай!" 501] Той, хто спізнає себе, тільки той буде з глуздом любити 502]     І до своєї снаги діла шукати собі. 503] Видався вродою хтось — то нехай скористається нею, 504]     Шкіра шовкова — як спить, хай не ховає плеча. 505] Хто ж до розмови меткий, тому зовсім не треба мовчати, 506]     Гарно співаєш — співай, п'єш собі гарно — то пий! 507] Лиш, коли бесіда йде, не хизуйся своїм красномовством, 508]     Лиш, коли бракне ума, віршів своїх не читай!" 509] Так от повчає нас Феб, тож повчімось у вчителя — Феба: 510]     Що то була б за пиха — віри не йняти богам! 511] Ну, а по суті: хто вміло кохатиме — той переможе, 512]     Той із мистецтва мого все почерпне, що хотів. 513] Що прийняла — не всякчас повертає сторицею нива, 514]     Суднам хистким не всякчас подув сприяє в путі. 515] Тим, хто кохає, не часто щастить, не щастить — найчастіше, 516]     Слід готуватися їм до нелегкого життя. 517] Скільки зайців на Афонській горі, скільки бджіл є на Гиблі, 518]     Скільки на сизім гіллі, милім Палладі, плодів, 519] Скільки в скойок у ріні, вважай — стільки горя в любові: 520]     Стріли, що зранюють нас, вістрям умочені в жовч. 521] "Дома нема її", — збрешуть тобі — хоч ти любку, можливо, 522]     Вгледиш, та вір, що нема, власному зору — не вір! 523] Двері зачинять вночі, дарма, що впустить обіцяли, — 524]     Стерпіти мусиш і це — просто на землю лягай! 525] Може, й служниця—брехунка гукне, ще й пихато: "А хто це 526]     Тут під ногами у нас, наче колода, лежить?" — 527] Ніжно до грубої служки звернись, до дверей самих, врешті, 528]     Знявши вінок із чола, — ружами їх ушануй! 529] Схоче впустити — ввійди; не захоче — йти геть доведеться: 530]     Чемний не стане, затям, надокучати комусь. 531] "Що за настира такий!" Ти ж не хочеш од неї почути 532]     Слів цих. Не вік же вона в настрої буде лихім! 533] І не вважай за ганьбу її лайку, поличник від неї; 534]     Щастям для себе вважай ніжки її цілувать! 535] Що я, однак, про дрібне? До високого дух мене кличе, 536]     Тож про високе почну — пильно вслухайтесь усі! 537] За небезпечне берусь. Але що таке без небезпеки 538]     Мужність? В науці тонкій шляху легкого нема. 539] Знехтуй суперником — і переможеш; в мистецтві самого 540]     Батька богів, повторю, ти перемоги сягнеш. 541] Ні, то не смертний говорить тобі, а дуб, що в Додоні: 542]     Це з—між моїх настанов найголовніша, повір. 543] Іншим моргає? Дарма! Шле листи? Не читай. Не запитуй, 544]     Звідки прийшла чи куди, причепурившись, іде. 545] Навіть законній жоні чоловік дозволяє подібне, 546]     Надто як ти на наш бік, сне найсолодший, стаєш. 547] В цьому мистецтві (не стану брехать) не дійшов я вершини — 548]     Сам я в науці своїй (що тут поробиш?) слабкий. 549] Чи при мені моїй дівчині хтось подавати б міг знаки, 550]     Я ж, дивлячись на таке, гнівові волі б не дав? 551] От чоловік, було, поцілував її — і, пам'ятаю, 552]     їй дорікав я за це — груба, нестримна любов!