Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику

Заробляючи на життя некваліфікованою працею та виховуючи малу дитину, у 1970-х Сандерс двічі балотувався до Сенату та двічі — на пост губернатора від Союзу свободи (Liberty Union), лівої третьої партії у Вермонті. Він набирав не більше ніж 6 % голосів, тож, розчарувавшись, вийшов із Союзу свободи 1977 року. Чотири роки потому він балотувався на пост мера Берлінгтона і, на подив спільників міста, із перевагою в 10 голосів переміг чинного мера-демократа. Сандерс був успішним мером. Він тричі переобирався і допоміг перетворити 45-тисячне містечко на одне з найбільш придатних до життя міст Нової Англії. 1990 року він посів одне з місць від Вермонту в Палаті представників, а 2006 року, коли республіканець Джим Джеффордс пішов у відставку, посів місце в Сенаті.

У своїх кампаніях під егідою Союзу свободи Сандерс відстоював соціалістичні позиції. У щоденнику, який він вів під час кампанії до Сенату 1972 року, Сандерс так писав про одну із зустрічей: «Я навіть згадав жахливе слово „соціалізм“ — а ніхто з аудиторії не знепритомнів»[205]. Будь-кому із зацікавлених він порекомендував би есей Альберта Ейнштейна «Чому соціалізм»[206]. У цьому есеї Ейнштейн писав, що єдиний спосіб позбутися «пороків» соціалізму — «встановити соціалістичну економіку... У такій економіці засоби виробництва належать самому суспільству і використовуються планово». Будучи мером, Сандерс хвилювався, що не може запровадити соціалізм у Вермонті. «Якщо ви спитаєте мене, чи слід націоналізувати банки, я відповім: так, — сказав Сандерс виданню Baltimore Sun. — Але в мене немає влади, щоб націоналізувати банки в Берлінгтоні»[207].

Після обрання до Конгресу соціалістичні погляди Сандерса пом’якшилися і дедалі більше нагадували соціал-демократичні. «Соціалізм для мене не означає державної власності на все будь-якою ціною, — сказав він Associated Press у листопаді 1990 року. — Він означає створення держави та світу, у яких усі люди мають пристойний рівень життя». У виданій 1997 році автобіографії «Аутсайдеру Палаті представників» (Outsider in the House) Сандерс написав: «Білл Клінтон — поміркований демократ. Я — демократичний соціаліст»[208]. Але в цій книжці він найчастіше називає себе «прогресистом». На той час, коли його вибрали до Сенату, він недвозначно прирівнював соціалізм до скандинавської соціал-демократії. «Я демократичний соціаліст, — розповідав він Washington Post — У Норвегії батькам дають оплачуваний рік для догляду за дитиною. У Фінляндії та Швеції є державна охорона здоров’я, безкоштовна вища освіта, доступне житло та високий рівень життя»[209].

Що не змінилося з плином років, так це звинувачення, які Сандерс висувавав до капіталізму. Він ніколи не заплющував очі на приголомшливу економічну нерівність. У кампанії 1971 року він вимагав радикальної податкової реформи, спрямованої на «два відсотки людей, що контролюють третину багатства країни»[210]. У кампанії 1996 року щодо перевиборів до Сенату він різко критикував вплив «одного відсотка». У Палаті представників та Сенаті Сандерс непохитно виступав проти обрання партією шляху неолібералізму. Він боровся проти NAFTA та угод із Китаєм, скорочення податків для бізнесу, бюджету, що передбачав зменшення соціальних витрат, та фінансової дерегуляції. У часи президентства Обами Сандерс продовжував висловлювати свою незгоду з офіційним державним курсом. У грудні 2010 року він одноосібно влаштував обструкцію (це нагадувало ситуацію, коли Г’юї Лонг виступив проти Рузвельтівського Акта про регулювання економіки (Government Economy Act) 1933 року) бюджетній і податковій угоді, яку Обама, намагаючись пом’якшити поразки в Конгресі, розробив разом із республіканцями і яка подовжувала запроваджене Бушем зниження податків для багатих.

Про балотування на пост президента Сандерс уперше серйозно замислився у квітні 2013 року. Тоді він зібрав на зустріч у Берлінгтоні своїх найближчих друзів і радників, щоб обговорити, чи варто це робити. Зібрання зійшлося на тому, що обурення Сандерса з приводу нерівності в доходах може мати підтримку населення у 2016 році. Тоді було відзначено, що протести «Захопи Уолл-стрит» розсіялися, але порушені ними питання зараз широко обговорюють. Для ухвалення остаточного рішення Сандерсові знадобилося ще два роки, однак у квітні 2015 року він сказав друзям, що балотуватиметься. Того місяця, даючи інтерв’ю Рейчел Меддоу на MSNBC, Сандерс відзначив «цей дивний момент в американській історії, коли наш середній клас зникає, коли в нас так багато людей живе в бідності, коли ми маємо боротися зі змінами клімату, коли маємо вирішувати проблему жахливої нерівності в доходах та багатстві», і запитав: