Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику
- Автор: Джудіс Джон Б.
- Год: 2017
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-12-3913-5
- Переводчик: Наталія Палій
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику». Краткое содержание книги:
Як економічна криза змінила світову політику? Що відбувається в глобальній політиці? Чи можна скласти теперішні події в політичному світі в один-єдиний пазл? Чому на виборах перемагають популісти?
Джон Б. Джудіс детально й захопливо пояснює, як сприймати і як зрозуміти сучасний сплеск популізму, яку роль у політиці відіграють інформаційні технології та як вибори в будь-якій країні впливають на світову політичну систему.
«Як нам вирішити ці проблеми так, щоб кинути виклик класові мільярдерів. Адже вони значною мірою контролюють медіа, вони здебільшого визначають законодавство, яке проходить через Конгрес, і, зрештою, за допомогою Citizens United[211] вони готові купити Конгрес Сполучених Штатів»[212].
Розгорнувши кампанію, Сандерс окреслив низку радикальних реформ, які, крім іншого, мали повернути урядові контроль над приватними ринками. Він запропонував запровадити Medicare для всіх, що усуне приватних страховиків як посередників і гарантуватиме медичне страхування як право; безкоштовне навчання в державних коледжах, фінансоване за кошт податку на операції, яким обкладатимуться спекуляції на Уолл-стрит; податок на викиди діоксиду вуглецю для їх зменшення; відновлення Акта Ґласса—Стіголла, який розділяє комерційну та інвестиційну банківську діяльність; державне фінансування виборчих кампаній.
Критики Сандерса серед демократів стверджували, що його пропозиції не практичні, бо ніколи не пройдуть через республіканський Конгрес. У New York Magazine вийшла колонка під заголовком «Чого не розуміє Берні Сандерс про американську політику»[213]. Сандерс відповів, що для впровадження будь-якої з цих реформ потрібна «політична революція», яка протиставить владу народу класові мільярдерів. «Якщо ми хочемо змінити Америку, — сказав Сандерс, виступаючи з промовою в Норт-Лас-Вегасі в листопаді, — нам потрібна політична революція. Мільйони людей мають встати й долучитися до політичного процесу так, як не було вже багато-багато років поспіль».
The New York Times у редакційній статті розкритикувала Сандерса за «поспішні заклики до революції»[214]. Але під «революцією» Сандерс мав на увазі більш активну участь у політиці, а не збройну боротьбу з метою захоплення влади в державі. Озвучуючи це разом із вимогою реформувати фінансування виборчих кампаній, Сандерс фактично формулював значно більш спірну позицію, ніж хотілося визнавати виданню The New York Times та іншим критикам, а саме: щоб досягти передбачених його реформою значних змін у наявних відносинах між урядом та економікою, знадобилися б великі зрушення в розподілі політичної влади та зобов’язань у країні, наприклад такі, які відбулися, скажімо, впродовж 1929-1935 років.
Даючи інтерв’ю Стівенові Кольберу[215], Сандерс сказав, що волів би називати свої пропозиції «прогресистськими», а не «соціалістичними» чи «ліберальними». Таке вживання терміна «прогресистський» мало сенс, але з історичного погляду американський прогресизм постав як альтернатива популізму та соціалізму. Там, де популісти спиралися на конфлікт між народом та істеблішментом, а соціалісти використовували конфлікт між робітничим класом і класом капіталістів, прогресизм прагнув примирити класи — усунути антагонізм. «Я за працю» чи «Я за капітал» — це підміна чимось іншим незмінних законів доброчесності, — писав Теодор Рузвельт 1904 року. — «І перше, і друге уможливлює існування класової людини, і такий дозвіл — це єдина річ, яка найшвидше роз’їсть серце республіки»[216].
Політичний підхід і вимоги Сандерса більш чітко відповідали американській популістській традиції, реалізовуваній Народною партією, Лонгом, Перо та рухом «Захопи Уолл-стрит». Він прагнув підняти народ проти «класу мільярдерів». А його вимоги проводили політичну межу між 99 % та 1 %. Вони радше окреслювали конфлікт, а не забезпечували відправну точку для переговорів. Без того, що Сандерс називав політичною революцією, страхові та фармацевтичні компанії в жодному разі не погодилися б на «Medicare для всіх», а банки та інші компанії з Уолл-стрит не скорилися б додатковій регуляції чи не стали б платити податок на операції, щоб американці могли безкоштовно навчатися в державних коледжах. Подібно до того як політичні еліти обходилися з Лонгом та Перо, так само критики Сандерса стверджували, що його цифри не узгоджуються, наче вимоги, озвучені в ході кампанії, мають перевірятися бюджетним комітетом Конгресу.
Сандерс погоджувався з Трампом у питаннях торгових угод та інвестицій за кордон. «Наскільки я зрозумів, спілкуючись із багатьма економістами, NAFTA, PNTR[217] із Китаєм, інші торгові угоди коштували цій країні мільйонів робочих місць», — сказав Сандерс New York Daily News. «Не думаю, що це прийнятна торгова політика — казати, що можна переміститися до країни, де вкрай низькі зарплати, де немає екологічного регулювання, де працівники не можуть створювати профспілки», — додав він. Але Сандерс — лівий, а не правий популіст. На відміну від Трампа та його прихильників, він не звинувачував нелегальних іммігрантів в ускладненні становища американських працівників і не намагався покласти край тероризму шляхом заборони мусульманам в’їздити до країни. Сандерс пояснив Меддоу, що повністю зосередився на боротьбі з «класом мільярдерів».
Виборці Берні
На виборах 2016 року Сандерс поступився в боротьбі за висунення кандидатом у президенти, але підтримка Гілларі Клінтон, імовірно, не відображає того, наскільки демократи та незалежні виборці, що тяжіють до демократів, схвалювали його підхід. Результати змагання за висунення кандидатом у президенти визначило переконання афроамериканців і літніх виборців у тому, що Клінтон здатна перемогти в загальних виборах і після років у найвищих владних ешелонах краще підготовлена до президентства, ніж 74-річний демократичний соціаліст, який протягом виборчої кампанії демонстрував дуже незначну обізнаність і зацікавленість у зовнішній політиці. Але, вивчивши основних прихильників Сандерса, все одно можна дещо почерпнути.
Підтримка Сандерса, як і Трампа, показала, наскільки Велика рецесія радикалізувала значну частину електорату. Його виборці найрізкіше з-поміж решти груп критикували американську економічну систему. Згідно з опитуванням Pew Research Center, 91 % виборців Сандерса вважав, що «американська система несправедливо надає перевагу впливовим колам». Порівняймо із 73 % виборців Клінтон за цим показником і 61 % виборців Трампа. За даними Pew Research Center, 82 % виборців Сандерса також уважали, що корпорації «отримують забагато прибутків». Відповідно до опитування ANES, 90,2 % виборців Сандерса вважали, що різниця між доходами багатих і бідних більша, ніж 20 років тому.
Виборці Сандерса були також найбільш песимістично налаштовані щодо економічного майбутнього як свого власного, так і всієї країни. Це теж свідчить про вплив Великої рецесії. Згідно з опитуванням Pew Research Center, 57 % (значно більше, ніж серед інших груп виборців демократів чи республіканців) вважали, що важка робота не гарантує успіху. За опитуванням ANES, 63,3 % прихильників Сандерса (порівняно із 43,2 % прихильників Клінтон) вважали, що в Америці в пересічної особи немає чи майже немає можливостей домогтися успіху.
У середньому найбільшу підтримку Сандерс отримав у молоді. За моїми спостереженнями на мітингах, більшість цих молодих виборців або навчається в коледжах, або щойно їх закінчила. По суті, вони — нащадки покоління Макґоверна. Ці люди почали тяжіти до Демократичної партії внаслідок постматеріальної стурбованості соціальними та екологічними питаннями та морального обурення через війну у В’єтнамі й пізніше вторгнення США до Іраку, а останнім часом — унаслідок Великої рецесії, у якій вони вбачали безвідповідальність Уолл-стрит і класу мільярдерів.
Однак їхні турботи мали ще й матеріальний вимір, який зачепив Сандерс. Вони переймалися тими можливостями, які на них чекають чи які вони знайшли на ринку праці. Вони стали менш незалежними у своїй роботі, заробляли менше, ніж очікували. Після Великої рецесії молоді виборці почали хвилюватися, чи знайдуть вони якусь роботу і чи матимуть узагалі можливість повернути кредити, взяті на оплату коледжу.
211
Консервативна неприбуткова організація, що відстоює інтереси бізнесу; у результаті її позову до Верховного суду були пом’якшені правила фінансування виборчих кампаній. (Прим, перекл.)
212
«The Rachel Maddow Show», MSNBC, April 15, 2015.
213
Jonathan Chait, «What Bernie Sanders Doesn’t Understand About American Politics», New York, January 27, 2016.
214
«It Was Better to Bern Out», The New York Times, June 10, 2016.
215
Відомий американський комік, журналіст і ведучий (Прим. перекл.)
216
George E. Mowry, The Era of Theodore Roosevelt, Harper and Brothers, 1958, p. 101.
217
Permanent normal trade relations, статус «постійні нормальні торгові відносини» — юридичне позначення в США для вільної торгівлі з іноземною країною. (Прим, перекл.)