Визначення популізму
Коли політологи пишуть про популізм, вони часто-густо намагаються підійти до його визначення як до дефініції наукового терміна на кшталт ентропії чи фотосинтезу. Але цей шлях хибний, оскільки немає чітко визначених ознак, притаманних лише популістським рухам, партіям чи політикам — від російських народників до Г’юї Лонга[7], від Марін Ле Пен у Франції до покійного конгресмена Джека Кемпа[8]. Кажучи звичайною мовою, ба більше — звичною політичною мовою, різні люди та партії, яких називають «популістами», подібні один до одного, наче рідні брати, але ми не можемо знайти в них певні риси, властиві тільки їм[9].
Утім, певна популістська політика все ж таки існує. Вона зародилася в США в XIX столітті, мала рецидив у XX та XXI століттях, а в 1970-х роках почала з’являтися в Західній Європі. На противагу популістським партіям і рухам Латинської Америки, які час від часу намагалися підірвати демократичне змагання за владу, популістські кампанії та партії в США та Західній Європі скористалися ним. Протягом останніх десятиріч ці кампанії та партії узгодили свої інтереси і після Великої рецесії переживають піднесення. Саме це стало об’єктом уваги цієї книжки. У ній я вирішив дещо розповісти про суть цього типу популістської політики і з’ясувати, чому до нього втягнуті Трамп і Сандерс, французький «Національний фронт» та іспанський «Подемос»[10].
Насамперед цей тип популізму, що зародився й розвинувся в США, а потім поширився на Європу, не можна обмежити належністю до правих, лівих чи центристів. Існують як праві, так і ліві й центристські популістські партії. Це не ідеологія, а політична логіка — спосіб мислення про політику. Історик Майкл Казін у своїй книжці «Переконання популістів» («The Populist Persuasion») частково викриває цю логіку. Популізм, пише він, — це «мова, і ті, хто вдається до неї, уявляють звичайних людей як величну групу, не обмежену вузькими рамками класу; вважають своїх опонентів з-поміж еліти корисливими та недемократичними; прагнуть збурити перших проти других»[11].
Це гарний початок. Він не описує когось на кшталт Рональда Рейгана чи Володимира Путіна, яких часом називають «популістами», але відтворює логіку партій, рухів і кандидатів — від американської Народної партії 1892 року до «Національного фронту» Марін Ле Пен 2016 року. Утім, щодо характеристики Казіна я б просунувся на крок уперед, розмежувавши лівих популістів на зразок Сандерса чи Пабло Іглесіаса з «Подемос» та правих популістів на кшталт Трампа і Ле Пен із «Національного фронту». Ліві популісти борються за народ проти еліти чи істеблішменту. Це вертикальна політика низів і середнього прошарку, які об’єдналися проти верхівки. Праві популісти борються за народ проти еліти, яку вони звинувачують у потуранні третій стороні, наприклад іммігрантам, ісламістам чи агресивним афроамериканцям. Лівий популізм двоелементний. Правий популізм триелементний. Він спрямований на «інших» і вгорі, і внизу.
вернуться
1
Рецесія — те саме, що стагнація, спад виробництва. (Тут і далі прим, ред., якщо не зазначено інше.)
вернуться
2
Берні Сандерс (нар. 1941 р.) — американський політик, дотримується лівих поглядів, прихильник демократичного соціалізму і скандинавської моделі соціал-демократії. У 2016 році поступився Гілларі Клінтон у співвідношенні 43% до 55% голосів під час вибору кандидата в президенти від Демократичної партії.
вернуться
3
The Tea Party movement — політичний рух без централізованого керівництва, є вільним об’єднанням численних загальнонаціональних і місцевих політичних груп, цілі Та ідеології яких не завжди ідентичні. Експерти схильні вважати «чаювальників» ребрендинговою течією правих республіканців. Рух чаювання пропагує зменшення державних витрат і боргу, бюджетного дефіциту. Виступає проти прогресивного оподаткування. Tea в назві розшифровують як «Taxed Enough Already» — «Досить Уже Податків».
вернуться
4
Рух «Захопи Уолл-стрит» отримав свою назву від акції, що пройшла в Нью-Йорку 17 вересня 2011 року. Цього дня протестувальники заполонили згадану вулицю у фінансовому центрі міста. Акція мала на меті привернути суспільну увагу до злочинів фінансової еліти та до потреб структурної трансформації економіки. Рух поширився іншими містами Сполучених Штатів і багатьма країнами світу. Координація здійснювалася через соціальні мережі. Визнаного лідера не мав. За рік рух вичерпав свій потенціал.
вернуться
5
https://www.noties.nl/v/get.php?a=peil.nl&s=weekpoll&f=De+Stemming+-van+10+januari+2016.pdf
вернуться
6
Поширена назва світової фінансово-економічної кризи кінця 2000-х — початку 2010-х рр.; спад економіки почався в грудні 2007 року й досяг піку у вересні 2008 року. (Прим, перекл.)
вернуться
7
Г’юї Лонґ (1893—1935) — американський політик, що мав намір брати участь у президентських перегонах 1936 року. Його звинувачували в популізмі. Лонґ висловлювався за збільшення оподаткування багатої частини населення країни, великих приватних корпорацій. Працював над розширенням мережі освітніх закладів, лікарень. Втілив ужиття ідею забезпечення школярів безкоштовними підручниками. Помер від поранення, отриманого в Капітолії штату Луїзіана.
вернуться
8
Кандидата у віце-президенти від Республіканської партії на виборах 1996 року у США. (Прим, перекл.)
вернуться
9
Щодо цього аналізу мови див. Людвіґ Вітґенштайн «Філософські дослідження» (Ludwig Wittgenstein, Philosophical Investigations, Basil Blackwell, 1953, Part І). Щодо політичної мови, брак «суті» стає ще очевиднішим, якщо говорити про терміни на кшталт «ліберальний» і «консервативний», які по-різному використовують у різних країнах.
вернуться
10
На мій власний аналіз сильно вплинула книжка Ернесто Лаклау «Про популістський розум» (Ernesto Laclau, On Populist Reason, Verso, 2005). Утім, мій аналіз усе одно дуже відрізняється від викладеної ним концепції.
вернуться
11
Michael Kazin, The Populist Persuasion: An American History, Basic Books, 1995, p. 1.
