Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Политика » Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику
Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику

Электронная книга - «Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику». Краткое содержание книги:

Джон Б. Джудіс — один із найавторитетніших політичних журналістів та аналітиків у США, автор кількох книжок-досліджень сучасної глобальної політики, колишній старший редактор The New Republic, а нині автор The National Journal. Писав статті для The New York Times Magazine, Mother Jones і The Washington Post. У своїй книжці «Великий вибух популізму», що стала абсолютним бестселером, він розповідає, наскільки важливо розуміти природу популізму й роль інформаційних технологій у сучасній політиці.
Як економічна криза змінила світову політику? Що відбувається в глобальній політиці? Чи можна скласти теперішні події в політичному світі в один-єдиний пазл? Чому на виборах перемагають популісти?
Джон Б. Джудіс детально й захопливо пояснює, як сприймати і як зрозуміти сучасний сплеск популізму, яку роль у політиці відіграють інформаційні технології та як вибори в будь-якій країні впливають на світову політичну систему.
1 ... 18 19 20 21 22 23 24 25 26 ... 40
Перейти на страницу:

У Франції на час президентських виборів 1981 року інфляція зросла до 14 %, безробітних було 1,5 млн. Унаслідок цього Франсуа Міттеран став першим президентом-соціалістом П’ятої республіки. Міттеран намагався виробити альтернативу тетчерівському неолібералізмові. Обраний 1981 року після того, як правоцентристський уряд не зміг зупинити сповзання французької економіки вниз, Міттеран разом зі своїми радниками виходив із припущення, що падіння вичерпало себе, і незабаром глобальний попит почне зростати. Маючи більшість у парламенті, Міттеран і Соціалістична партія постановили масштабно підвищити соціальні витрати з метою перерозподілу багатства та підживлення споживчого попиту. Також вони вдалися до широкої націоналізації, щоб гарантувати реінвестування отриманих бізнесом прибутків. Якщо це був не соціалізм, то це була ліва версія адміністративно-командної економіки Шарля де Голля.

Політика Міттерана посприяла економічному зростанню. За перші два роки його президентства економіка Франції виросла на 2 %, тоді як у більшості країн Європи тривала рецесія. Однак із тих самих причин, в умовах рецесії в решті Європи та США, попит на французький експорт сильно відставав від французького споживчого попиту на імпорт. Протягом першого року Міттерана при владі дефіцит торгового балансу Франції майже подвоївся. Це спричинило кризу платіжного балансу.

Зазвичай країна, що має дуже великий дефіцит торгового балансу, може здійснити девальвацію своєї валюти, що зробить її імпорт дорожчим, а експорт — дешевшим. Однак Франція боялася девальвації. Ціну на нафту встановлювали в доларах, і якби Франція провела девальвацію своєї валюти, її рахунки за нафту стрімко виросли б, нівелюючи будь-який вплив девальвації на її торговий баланс. Крім того, 1979 року Франція, побоюючись, що плаваючий курс долара дестабілізує її валюту, погодилася об’єднатися з ФРН і чотирма іншими членами Європейської економічної спільноти (European Economic Community) й створити Європейську валютну систему (ЄВС), що вимагала збереження фіксованого діапазону вартості валюти.

Жан-П’єр Шевенман, міністр наукових досліджень і промисловості часів Міттерана, рекомендував вийти з ЄВС та дозволити франку впасти. Але Міттеран, який також уважав «Franc fort» (сильний франк) символом величі Франції, натомість вирішив іти тим самим шляхом, що й Тетчер. Починаючи з 1982 року, він знизив попит на імпорт, скоротивши споживчий попит за допомогою зменшення витрат, підвищення податків і заморожування зарплат. Рівень безробіття підвищився із 7,3 % 1981 року до 10,5 % 1985 року, але інфляція вповільнилася, торговий баланс поліпшився, і темпи зростання, після падіння, почали потроху збільшуватися. На той момент це ще не було цілком очевидно, але провал Каллаганата кардинальний розворот Міттерана засвідчили кінець післявоєнного консенсусу на засадах соціал-демократії та кейнсіанської економіки.

Соціаліст Ліонель Жоспен, який обіймав пост прем’єр-міністра за часів наступника Міттерана Жака Ширака, зрештою, приватизував більше компаній, ніж Міттеран націоналізував, та скоротив податки на багатіїв. Під час виборів він різко критикував Пакт ЄС про стабільність і зростання, який обмежував розмір бюджетного дефіциту, але після того твердо його дотримувався. 1999 року, обійнявши посаду канцлера Німеччини, соціал-демократ Ґерхард Шредер переглянув угоду між німецькими профспілками та керівництвом бізнесу з метою утримання зарплат на попередньому рівні. 2003 року Шредер виступив на захист суперечливих законів Гартца[232], які полегшували фірмам наймання та звільнення працівників. Прем’єр-міністр від Лейбористської партії Тоні Блер, який обійняв пост 1995 року, продовжив політику Тетчер, спрямовану на дерегуляцію фінансової сфери та бізнесу. Коли 2002 року Тетчер запитали, яким є її найбільше досягнення, вона відповіла: «Тоні Блер і Новий лейборизм[233]. Ми змусили наших опонентів змінити погляди»[234].

Деяким соціалістичним, соціал-демократичним і лейбористським партіям удалося, як і Блерові, отримувати посади та навіть вигравати передвибори, але, відмовившись підтримувати розширення державного сектора та життєздатних галузей обробної промисловості на користь вільної торгівлі, дерегуляції фінансової системи та глобалізованого капіталізму, вони почали втрачати лояльних виборців з-поміж робітничого класу. Це разом із розпадом комуністичних партій Франції та Італії після краху Радянського Союзу розчистило простір для появи нових сил, привабливих для робітничого класу. І цей простір (особливо для правого популізму) розширювався під впливом іще одного чинника — швидкого зростання кількості неєвропейського іммігрантського населення на тлі зменшення кількості робочих місць.

Іммігранти та ісламісти

У роки економічного буму країни на півночі Європи, зіштовхнувшись із серйозним браком робочої сили, почали активно залучати іноземних заробітчан[235]. У ФРН 1956 року було 95 тис. залучених працівників, у 1966 році — 1,3 млн. До Франції впродовж 1946—1970 років прибуло 2 млн працівників-мігрантів разом із 690 тис. утриманців. Аналогічні програми діяли в Бельгії, Нідерландах, Великій Британії, Данії та Швейцарії. Роботодавці в цих країнах почали наймати працівників самостійно без санкціонування. Деякі країни, на кшталт Швеції, відкрили кордони для будь-яких іммігрантів, які хотіли отримати роботу. А колишні колоніальні держави, наприклад Франція, заохочували своїх колишніх підданих емігрувати. На початку 1970-х років у Німеччині було 4,1 млн працівників, народжених за кордоном; у Швейцарії — 1 млн; у Франції — 3,4 млн[236].

Протягом цього часу в Західній Європі майже не було антиіммігрантських настроїв. Мігранти не конкурували з корінними жителями за робочі місця, їх сприймали як тимчасових мешканців, які, зрештою, повернуться додому. Але в 1970-х роках, коли брак робочої сили перетворився на її надлишок, ситуація змінилася. Західна Європа припинила офіційно наймати іноземних працівників і навіть пропонувала працівникам фінансове заохочення для повернення на батьківщину, але це мало неочікувані наслідки. Працівники з інших європейських країн зазвичай поверталися додому, тоді як працівники з Африки та Близького Сходу, де економічні умови були гіршими, ніж у постраждалій від рецесії Європі, залишалися й користалися легальною можливістю перевезти до Європи свої родини й народжувати вищими темпами, ніж корінні європейці. У результаті кількість іммігрантів, як і частка тих, хто приїхав із неєвропейських країн, продовжувала зростати. У Франції частка іммігрантів із регіону Магриб (західна частина Північної Африки) з 1968 року до 1982 зросла на 16 процентних пунктів.

У 1980-х та 1990-х роках через різке збільшення кількості біженців — шукачів притулку з Африки та Азії — частка неєвропейських іммігрантів і далі зростала — з 75 тис. у 1983 році до майже 320 тис. у 1989. З того часу ці цифри продовжували збільшуватися[237]. У Данії кількість неєвропейських іммігрантів із 1980 до 2005 року зросла на 268 902 особи, або 520 %[238], і становила 90 % усього збільшення кількості іммігрантів у Данії. Якщо попереднє покоління іммігрантів часто працювало в промисловості, то зараз багато хто з них не має роботи зовсім або наймається на чорну роботу в готелях, ресторанах чи на будівництві. Вони скупчилися в малозабезпечених громадах у самих містах або на околицях Парижа, Марселя, Антверпена, Брюсселя, Роттердама чи Копенгагена. У багатьох із цих громад високий рівень злочинності, а деякі з них, переважно мусульманські, культурно відрізані від громад корінних мешканців.

вернуться

232

Закони названі на честь розробника реформи ринку праці Петера Гартца, колишнього керівника кадрової політики компанії «Volkswagen». (Прим, перекл.)

вернуться

233

Період в історії Лейбористської партії 1994—2010 роки під проводом Тоні Блера та Ґордона Брауна, орієнтація на підтримку ринкової економіки. (Прим, перекл.)

вернуться

234

http://conservativehome.blogs.com/centreright/2008/04/making-history.html.

вернуться

235

Про ці постаті див.: Stephen Castles, «The Guest Worker in Western Europe — An Obituary», The International Migration Review, Winter 1986.

вернуться

236

Hans-Georg Betz, Radical Right-Wing Populism in Western Europe, Palgrave Macmillan, 1994, p. 73—74.

вернуться

237

Hans-George Betz, «The New Politics of Resentment», Comparative Politics, July 1993.

вернуться

238

http://www.migrationpolicy.org/article/denmark-integratingimmigrants-homogeneouswelfare-state.

1 ... 18 19 20 21 22 23 24 25 26 ... 40
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)