Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику

Трамп і неолібералізм

Трамп — син забудовника із Квінзу[162], який заробив невеликі статки, будуючи дешеві й середні за вартістю помешкання в цьому боро та здаючи їх в оренду. Дональд Трамп прагнув більшого — він хотів домогтися багатства й престижу, будуючи й живучи на Мангеттені[163]. Зрештою, Трамп створив мільярдний бізнес, до якого наразі входять готелі, багатоквартирні житлові будинки, казино та інша нерухомість. Він також став знаменитістю, як і прагнув. 1981 року, коли йому було лише 35, про нього написав журнал «People». Він став членом ексклюзивних клубів, де часто бували зірки спорту, гангстери та інші нувориші. У 1990-х роках він ледь не збанкрутував, невдало інвестувавши в казино в Атлантик-сіті, але компенсував свої втрати[164] і став телезіркою із Власним шоу The Apprentice («Стажер»).

Забудовникам на кшталт Трампа потрібні ліцензії та часом контракти від міст і штатів, і вони мусять постійно домагатися прихильності політиків. Він улещував і фінансував і демократів, і республіканців, тож протягом перших десятиліть ведення бізнесу переважно тримав свої політичні погляди при собі. Однак коли після смерті в 1986 році Роя Кона[165] ним заопікувався республіканець Роджер Стоун[166], який став його довіреним радником, Трамп почав виявляти інтерес до національної політики. 1987 року він опублікував у The New York Times та інших основних щоденних виданнях рекламу на цілу шпальту під заголовком: «У зовнішній оборонній політиці Америки немає жодної помилки, яку не можна було б виправити, застосувавши трохи сили волі». У жовтні того ж року у відповідь на запрошення одного республіканця з Нью-Гемпшира, який хотів висунути його на пост президента, Трамп озвучив свої погляди на оборону, торгівлю та бізнес на офіційному ланчі в Ротарі-клубі в Гемптоні (Нью-Гемпшир). Трамп зібрав навколо себе значно більшу кількість людей, ніж решта оголошених кандидатів-республіканців, але не наважився висунути свою кандидатуру.

1999 року Трамп активно докладав зусиль для того, щоб стати кандидатом від Партії реформ, яку Росс Перо заснував як інструмент для другого балотування на пост президента в 1996 році. Стоун сформував для нього дослідницький комітет, але за кілька місяців Трамп відмовився від участі у виборах і поступився місцем кандидата Петові Б’юкенену. 2011 року він знову натякав, що зацікавлений у висуненні кандидатом на пост президента від Республіканської партії. До президентської гонки 2016 року Трамп почав готуватися після програшу Мітта Ромні — наступного року він виступив в Айові та на Конференції консервативних політичних дій[167] у Вашингтоні.

Погляди, які Трамп висловлював упродовж цих двох десятиліть, не піддаються легкій категоризації. У питаннях, які зазвичай є предметом боротьби між демократами й республіканцями (наприклад, аборти, права геїв і соціальні витрати), Трамп, як і Стоун, виступав поміркованим республіканцем зі Сходу, подібно до, скажімо, колишнього сенатора-республіканця Альфонса Д’Амато чи навіть демократа Еда Коча. Він підтримував право на аборти («Я цілком підтримую право на аборти», — заявив Трамп 1999 року[168]), хотів захистити програми Social Security та Medicare від скорочення і навіть підтримував щось на кшталт загального державного медичного страхування. «У більшості питань я консерватор, але щодо охорони здоров’я я ліберал», — написав він у маніфесті кампанії 2000 року «Америка, на яку ми заслуговуємо» (The America We Deserve)[169]. Як забудовник, він захоплено підтримував витрати на інфраструктуру, до яких багато консервативних республіканців ставилися зневажливо.

У кампанії 2016 року він відмовився підтримувати право на аборти — для республіканських праймериз це політична необхідність. Однак продовжив захищати програми Social Security та Medicare і навіть припустив (не озвучивши ймовірної програми), що замінить Акт про захист пацієнтів і доступну медичну допомогу програмою загального медичного страхування. Також він підтримав масштабні витрати на автостради, мости й аеропорти.