Історія ГУЛАГу

У таборі для малолітніх, у якому був Кмєцік, була тільки вечірня школа. Серед іншого там навчали, що «Англія — це острів у Західній Європі… Нею правлять лорди у червоних одежах з білими комірцями. Вони мають власних робітників, які тяжко на них працюють, а платять за це мало»[1225]. Головним завданням цих дітей було не навчання: 1944 року Берія з гордістю повідомляв Сталіну, що дитячі табори ГУЛАГу багато зробили для фронту, виробляючи міни, гранати та іншу продукцію на загальну суму 150 мільйонів рублів[1226].

Діти оброблялися табірною пропагандою того самого різновиду, що й дорослі. Табірні газети середини 1930-х років писали про дітей-стахановців і щосили вихваляли безпритульних дітей, кинутих у табори згідно із законом від 1935 року, прославляючи прозрілих і виправлених завдяки фізичній праці. Ті самі газети лаяли дітей, які не розуміли, що вони «мусять відкинути своє минуле, що пора починати нове життя… Серед них поширені картярство, пияцтво, хуліганство, відмови працювати, крадіжки тощо»[1227]. Боротися з «паразитизмом» неповнолітніх були покликані культурно-виховні концерти того самого різновиду, що й у дорослих, з тими самими піснями про Сталіна[1228].

Нарешті, діти піддавалися тому самому, що й дорослі, психологічному тискові. Ще одна директива НКВД від 1941 року закликає до організації в дитячих колоніях і приймальника «агентурно-оперативного обслуживания» — мережі інформаторів. Поширювалися чутки про контрреволюційні настрої в таборах як серед персоналу, так і серед дітей, особливо дітей контрреволюціонерів. В одному з таборів діти влаштували навіть міні-повстання. Вони захопили і розгромили їдальню та напали на охоронців, завдавши поранень шістьом з них[1229].

Щастило дітям у таборах для малолітніх тільки в одному сенсі: їх, як інших дітей, не відправляли до звичайних таборів, де їх оточували б дорослі в’язні. Справді, так само, як всюдисущі вагітні жінки, нескінченно зростаючі кількості малолітніх у дорослих таборах були вічним головним болем начальників таборів. У жовтні 1935 року Генріх Ягода розіслав усім начальникам таборів гнівного листа: «Незважаючи на мої вказівки, неповнолітні в’язні не відправляються до трудових колоній для малолітніх, а змішуються у тюрмах з дорослими». Він відзначає, що, за останніми підрахунками, у звичайних тюрмах все ще перебуває 4305 неповнолітніх[1230]. Через 13 років, 1948-го, перевіряючі з прокуратури так само скаржилися на надто велику кількість неповнолітніх в’язнів у дорослих таборах, де їх псують дорослі злодії. Навіть табірне керівництво відзначало один випадок, коли «пахан» одного з таборів перетворив 18-річного дрібного злодія на найманого вбивцю[1231].

«Малолетки» у своїх товаршів-ув’язнених викликали мало симпатій. «Голод і страх перед тим, що відбувається, позбавили їх усякого захисту», — писав Лев Разгон, який відзначав, що малолітні тягнуться до тих, хто здається їм найсильнішим. Цими найсильнішими були професійні злодії, які перетворювали хлопчиків на «слуг, безсловесних рабів, холуїв, блазнів, усіх, кого завгодно», а також і хлопчиків, і дівчаток на проституток[1232]. Проте пережиті ними жахіття викликали небагато жалості; навпаки, в деяких з табірних спогадів найсуворіший осуд спрямований саме на них. Разгон пише, що, яким би не було їхнє походження, в’язні-діти скоро «всі ставали… страшними у своїй мстивій жорстокості, розгнузданості і безвідповідальності». І ще гірше: