Історія ГУЛАГу

В іншому будинку для куркульських дітей:

«Діти сплять на підлозі, їм не вистачає взуття… іноді по кілька днів немає води. Вони погано харчуються, крім води і картоплі на обід більше нічого немає. Немає тарілок і мисок, діти їдять з черпаків. На 140 осіб одна чашка, не вистачає ложок; діти їдять по черзі або руками. Світла немає, на весь будинок одна лампочка, та до неї немає гасу»[1193].

1933 року дитячий будинок під Смоленськом надіслав до московської диткомісії таку телеграму: «Постачання продуктів до будинку припинено. Сто дітей голодують. Організація відмовляється видавати пайки. Вжийте негайних заходів»[1194].

З часом мало що змінювалося. В одному наказі НКВД від 1938 року йдеться про дитячий будинок, в якому дві восьмирічні дівчинки були зґвалтовані старшими хлопцями, і про інший дитбудинок, у якому на 212 дітей було 12 ложок і 20 тарілок, а діти спали взуті й у верхньому одязі через брак білизни[1195]. 1940 року Наталію Савєльєву «викрали» з дитячого будинку — її батьків арештували, — і її удочерила сім’я, яка хотіла, щоб вона прислужувала їм удома. При цьому її розлучили з сестрою, яку вона більше ніколи не бачила[1196].

Дітям арештованих політичних діячів у таких дитбудинках було особливо тяжко, часто до них ставилися гірше, ніж до інших сиріт. Їм, як Світлані Когтєвій, якій тоді було десять років, казали «забути своїх батьків, бо вони вороги народу»[1197]. Співробітникам НКВД, відповідальним за такі дитбудинки, наказувалося особливо пильнувати і відділяти дітей контрреволюціонерів від інших та не допускати для них жодних привілеїв[1198]. Завдяки цьому розпорядженню Петро Якір після арешту батьків провів у дитбудинку рівно три дні. За цей час йому «вдалося зажити слави ватажка дітей зрадників Батьківщини» і його, чотирнадцятирічного, відразу ж арештували. Його перевели в тюрму, а потім у табір[1199].

Частіше дітей політичних в’язнів дражнили і уникали. Один в’язень згадує, що після прибуття до дитбудинку у дітей «ворогів» брали відбитки пальців, як у злочинців. Вчителі й вихователі побоювалися приділяти їм багато уваги, щоб не бути звинуваченими у співчутті до «ворогів»[1200]. Зокрема, за словами Юрганової, цих дітей безжально дражнили їхньою «ворожістю» — через це вона навмисно забула німецьку мову, якою розмовляли в її сім’ї[1201].

У такій обстановці навіть діти з освічених родин швидко опановували злодійську науку. Одним з таких дітей був Володимир Глєбов, син провідного партійного діяча Льва Каменева. Батька арештували, коли йому було чотири роки, а Глєбова «заслали» до спеціального дитячого будинку в Західному Сибіру. Близько 40% його вихованців становили діти «ворогів народу», ще близько 40% — малолітні правопорушники і решта 20% — циганські діти, поміщені туди за кочівництво. Як пояснював Глєбов письменнику Адаму Гохшільду, у ранньому знайомстві з юними злодіями для дітей політичних в’язнів були і свої переваги: