Чому Захід панує - натепер

Нова дискусія щодо буддизму була суперечливою, але зручною. Буддійські монастирі нагромадили величезне багатство, і коли імператор У-цзун у 840-ві роки почав трощити буддизм (ченців позбавляли духовного сану, зачиняли монастирі, грабували скарби), фіскальні тиски, напевне, зрушили його далі, ніж наукові протести. Офіційне переслідування надало поважности думкам, подібним до висловів Ханя. Мільйони залишилися буддистами, але ще мільйони китайців, сповнених сумнівів щодо запозиченої релігії, діставали натхнення від можливости того, що простий погляд на відповіді на великі запитанння Будди — Що таке справжній я? Де моє місце у всесвіті? — заховано у їхній власній конфуційській класиці.

Неоконфуційський рух охопив освічені верстви, і в тяжку годину Китаю, під тиском киданів та тангутів, найрозумніші голови імперії, наслідуючи Конфуція, зголосилися радити володареві. Вони пропонували забути про переродження та безсмертя: все є тут-і-тепер, здійснювання походить від дії у світі. Підсумок полягає в тім, що "справжній науковець має бути першим, хто переймається турботами світу, й останнім, хто дістає від нього втіху"[243].

Неоконфуційці перетворили класичні студії на програму вдосконалювання суспільства. Вони твердили, що люди з філологічним та художнім хистом, достатнім, аби належно зрозуміти давню культуру, могли б використати давню доброчесність заради порятунку сучасного світу. Наприклад, Оуян Сю, що хлопчиком натрапив на праці Хань Юя, винайшов власний стиль "давньої прози", зробив собі ім'я як поет, історик та збирач бронзи двотисячної давнини, а потім високо піднісся щаблями імператорської служби, обстоюючи фінансові та військові реформи.

Десятки талановитих людей запропонували державі свою допомогу, але найвидатнішим був Ван Аньши, провідний знавець давнини, великий прозаїк-стиліст і прем'єр-міністр. Вороги (зокрема Оуян) називали його зношеним та гидко брудним і зрештою прирекли на заслання та неславу, але його радикальна Нова політика — стоп Нового курсу[244] та рейґаноміки одинадцятого сторіччя — дала справжнє полегшення. Ван різко скоротив податки та запровадив справедливіші методи збирання їх, чим підвищив прибутки. Він фінансував великі громадські роботи та стимулював зростання "позиками зелених паростків", позичаючи капітал землеробам та дрібним торгівцям. Він збалансував бюджет, замість дорогих професійних солдатів, ввів дешевшу міліцію. Коли консервативні адміністратори заперечували, він знаходив нових адміністраторів. Він ввів економіку, географію та право до вступних іспитів на державну службу, запровадив школи, де навчали нових дисциплін, і підвищив платню тим, хто все це втілював у життя.

Хоч які надзвичайні були досягнення неоконфуційців, вони бліднуть перед другим тогочасним стимулом розвитку, економічним вибухом, що міг би суперничати з піднесенням античного Риму. Середньовічний теплий період був сприятливим скрізь у Китаї: озерні осади, хемія сталагмітів та текстові записи — все свідчить про те, що напівпосушлива північ дістала більше дощів, чого й бажали землероби, а на вологому півдні дощів поменшало, що землеробів цього регіону теж цілком задовольняло. На 1100 рік населення Китаю зросло до приблизно 100 мільйонів.