Історія ГУЛАГу

Якщо кохання, секс, згвалтування і проституція були частиною табірного життя, то так само його частиною були вагітність і народження дітей. Поряд з шахтами і будмайданчиками, лісоповальними бригадами і штрафними ізоляторами, бараками і вагонами для худоби у ГУЛАГу також були свої пологові будинки і табори для матерів з дітьми — як і дитячі ясла для маленьких дітей.

Не всі діти у цих закладах були народженими в таборах. Деяких «арештовували» разом з їхніми матерями. Принципи таких арештів неясні. Розпорядження від 1937 року щодо арештів дружин і дітей «ворогів народу» прямо забороняє арештовувати вагітних жінок і матерів з грудними дітьми[1162]. З іншого боку, в наказі від 1940 року говориться, що діти можуть залишатися з матерями до півторарічного віку, «поки вони не припинять годуватися материнським молоком», після чого їх слід віддавати до дитбудинків чи родичам[1163].

На практиці і вагітних, і матерів з грудними дітьми регулярно арештовували. Під час звичайного огляду новоприбулого етапу один табірний лікар виявив жінку, в якої почалися болісні перейми. Її арештували на сьомому місяці вагітності[1164]. Іншу жінку — Наталю Запорожець відправили на етап на восьмому місяці вагітності: після поїзда і кузовів машин вона народила мертву дитину[1165]. Артистка і мемуаристка Єфросинія Керсновська допомагала приймати пологи прямо в етапному поїзді[1166].

З батьками також «арештовували» і маленьких дітей. Одна ув’язнена в 1920-х роках жінка написала в’їдливого листа Дзержинському, дякуючи йому за «арешт» її трирічного сина: тюрма, як писала вона, краща за дитячий будинок, який вона назвала «фабрикою з виробництва ангелів»[1167]. Сотні тисяч дітей фактично арештовувалися разом зі своїми батьками під час двох великих хвиль депортацій, першої — куркулів на початку 1930-х років, і другої — «ворожих» народів і національних груп під час Другої світової війни.

Шок від цього нового становища залишився у цих дітей на все їхнє життя. Одна ув’язнена полячка згадувала, що в її камері з жінкою був трирічний син: «Хлопчик добре поводився, був ввічливий і тихий. Ми, як могли, розважали його історіями і казками, але він час від часу перебивав: "Ми в тюрмі, так?"»[1168]

Через багато років чоловік, що був дитиною висланий разом з батьками — депортованими куркулями, згадував дорогу у вагоні для худоби: «Люди дичавіли… Скільки днів ми їхали, не знаю. У вагоні семеро померли. Ми доїхали до Томська, і нас забрали, кілька сімей. Також з поїзда зняли кілька трупів, діти, молоді і старші люди»[1169].

Незважаючи на тяготи, були жінки, які умисно, навіть цинічно вагітніли у таборах. Зазвичай це були жінки-злодійки або засуджені за дрібні правопорушення, які таким чином хотіли уникнути тяжкої праці, отримувати трохи кращу їжу і, можливо, скористатися амністією, які періодично оголошувалися для матерів з маленькими дітьми. Такі амністії — одну з них, наприклад, було проголошено 1945 року, ще одну 1948-го — зазвичай не поширювалися на жінок, засуджених за контрреволюційні злочини[1170]. «Вагітність могла полегшити життя», — розповідала мені Людмила Хачатрян, пояснюючи, чому жінки з радістю спали зі своїми тюремниками[1171].