Історія ГУЛАГу

В архівах ГУЛАГу збереглися фотографії табірних ясел того різновиду, про який пише Волович. Один з альбомів починається таким вступом:

«Над їхньою сталінською Батьківщиною сяє сонце. Народ сповнений любові до вождів, а наші чудові діти щасливі так само, як щаслива вся наша молода країна. Тут, на широких і м’яких ліжках, сплять нові громадяни нашої країни. Поївши, вони солодко сплять і, напевно, їм сняться щасливі сни…»

Фото супроводжуються підписами. На одному ряд матерів з грудними дітьми, на обличчях матерів білі маски — свідчення про заходи гігієни в таборах; очі в них сумні, не усміхаються, вони сидять на лаві, тримаючи своїх немовлят. На іншому діти на вечірній прогулянці. Вишикувані в ряд, вони виглядають більш невимушеними, ніж матері. На багатьох знімках діти з поголеними головами, очевидно, щоб уникнути вошей, що змушує їх виглядати маленькими в’язнями, якими насправді і вважалися[1178]. «Диткомбінат — це теж зона, — пише Євгенія Гінзбург. — З вахтою, з воротами, з бараками і колючим дротом»[1179].

На якомусь рівні московському керівництву ГУЛАГ у мало бути відомо, яким жахливим життя в таборах було для дітей, які там жили. Ми принаймні знаємо, що інспектори передавали інформацію: в одному звіті від 1949 року про умови життя жінок у таборах з осудом відзначається, що з 503 тисяч жінок у системі ГУЛАГу 9300 вагітні, а ще 23 790 мають при собі маленьких дітей. «Беручи до уваги негативний вплив на здоров’я та виховання дітей», — автори звіту виступають за дострокове звільнення матерів з дітьми, а також дострокове звільнення матерів, які залишили дітей вдома, разом — за винятком рецидивісток і контрреволюціонерок — близько 70 тисяч жінок[1180].

Час від часу такі амністії проводилися. Але мало що змінювалося в житті тих дітей, які залишалися в таборах. Навпаки, оскільки вони не робили жодного внеску в табірне виробництво, їх здоров’я і благополуччя цінувалися дуже низько у списках пріоритетів дуже багатьох начальників таборів, і ці діти незмінно жили у найгірших, найхолодніших і найстаріших будівлях. Один з інспекторів виявив, що температура в одному з табірних диткомбінатів ніколи не піднімалася вище 12 градусів; інший звітував про відшаровування фарби у дитячому будинку і про повну відсутність освітлення — навіть гасовими лампами[1181]. В одному звіті 1933 року з Сиблагу йшлося про брак 800 пар дитячого взуття, 700 дитячих пальт і 900 столових наборів[1182]. Ті, хто працював з дітьми, не мали належної кваліфікації. Навпаки, робота нянь була «блатною» роботою, і внаслідок цього з дітьми часто працювали професійні злодійки. Иоффе пише, що «цілими годинами вони стояли на сходах зі своїми "чоловіками" чи просто собі йшли, а діти, ненагодовані й недоглянуті, хворіли і починали вмирати»[1183].

Не завжди тут дозволялося допомогти матерям, чия вагітність уже дорого обійшлася табору, — якщо, звичайно, вони хотіли допомагати. Матерів примушували якомога швидше повертатися до роботи і дуже неохоче їх відпускали з роботи тільки годувати дитину. Зазвичай їх просто відпускали з роботи через кожні чотири години, давали побути з дитиною 15 хвилин — у брудному робочому одязі — і відправляли назад, що значить, що дитина залишалася голодна. Іноді й цього не дозволялося. Один з інспекторів таборів наводить випадок, коли жінці, яка спізнилася через роботу на годування дитини на кілька хвилин, не дали її погодувати[1184]. В одному інтерв’ю колишня завідувачка табірних яслел сказала мені — беззаперечним тоном, — що діти, які не наїдалися за, як вона висловилася, належні півгодини, доїдали потім решту з пляшечки, яку їм давала няня.