Історія ГУЛАГу

Також вони виявляли свою ідентичність одягом і поведінкою. Одна ув’язнена полячка пізніше писала:

«Пари таких жінок усім відомі, вони не намагаються якось приховати своїх звичок. Ті, хто грають роль чоловіків, зазвичай одягаються в чоловічий одяг, носять короткі зачіски і тримають руки в кишенях. Коли на такі пари раптом находить хвиля пристрасті, вони зіскакують зі своїх місць, кидають швейні машини, ганяються одне за одним, а потім з несамовитими цілунками валяться на землю»[1139].

Валерій Фрід пише про злодійок, які видавали себе за гермафродитів. Одна була «коротко пострижена, гарна, в офіцерських брюках»; в іншої, як здавалося, справді була якась деформація статевих органів[1140]. Ще одна ув’язнена описує лесбіянське згвалтування: вона була свідком, як лесбійська пара загнала «скромну спокійну дівчину» під нари, де їй пошкодили дівочу пліву[1141]. Серед інтелектуалів до лесбіянства, як видається, ставилися менш терпимо. Одна колишня політична згадує це явище як «найогиднішу практику»[1142]. Та хоча його зазвичай більше приховували, воно існувало і там, часто трапляючись серед жінок, які мали на волі чоловіків і дітей. Сусанна Печуро розповідала мені, що у Мінлагу, таборі переважно політичному, лесбійські стосунки «допомагали декому вижити»[1143].

Та і в добровільних, і примусових, і гомосексуальних, і гетеросексуальних статевих відносинах спільною була загальна грубість. Сховати їх було ніде, що шокувало багатьох в’язнів. Пари «проповзали під колючим дротом і злягалися поряд з туалетом, на землі», за словами одного в’язня[1144]. «Вагонка, обвішана від сусідок ганчір’ям — класична табірна картина», — пише Солженіцин[1145]. Ісаак Фільштинський одного разу прокинувся вночі і побачив, що на сусідньому ліжку лежить жінка. Вона перелізла через стіну на любовне побачення з табірним кухарем: «Крім мене, тієї ночі ніхто не спав, усі захоплено прислухалися до того, що відбувалося»[1146]. Хава Волович пише, що «речі, про які вільна людина могла, до того як вони стануться, сотню разів думати, тут були простими, як у бездомних котів»[1147]. Інший в’язень згадує, що кохання, особливо серед злодіїв, було «тваринним»[1148].