Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Невдовзі українцям вже було замало гласності. У серпні 1987 року провідний український дисидент В’ячеслав Чорновіл написав на тридцяти сторінках відкритого листа до Горбачова, в якому звинуватив його у проведенні «поверхневої» Гласності задля збереження «фіктивного суверенітету» України та інших неросійських республік. При цьому, зазначив він, створюють перешкоди для розвитку мови, пам’яті та справжньої історії. Чорновіл запропонував свій власний реєстр «білих плям» української історії, назвавши осіб та події, які все ще не входили до офіційного наративу: Грушевський, Скрипник, Хвильовий, масові арешти інтелігенції, знищення національної культури, придушення української мови та, звичайно, «геноцидний» Великий голод 1932–1933 років.[1267]

Його приклад надихнув інших. Українська гілка «Меморіалу» — товариства, яке вшановувало пам’ять жертв сталінських репресій, вперше почала відкрито збирати свідчення та мемуари. У червні 1988 року поет Борис Олійник виступив на XIX Всесоюзній партійній конференцій в Москві — першій в історії, яку відкрито обговорювали й наживо транслювали по телебаченню. Митець порушив три питання: статусу української мови, небезпеки атомної енергії та голоду: «Причини голоду 1933 року, який забрав життя мільйонів українців, мали бути оприлюднені, а причетні до цєї трагедії названі поіменно».[1268]

За таких обставин Комуністична партія України підготувала відповідь на звіт Комітету Конгресу США. Опинившись у складному становищі, партія вирішила (як це часто робили в останні роки існування СРСР) створити комітет. Щербицький дав завдання Академії наук УРСР та Інституту історії партії при ЦК Компартії України (які до цього допомагали виходу книгу «Шахрайство, голод і фашизм») заперечити загальні звинувачення і, зокрема, висновки американського звіту. Тобто члени Комітету мали ще раз написати офіційне спростування. Для забезпечення успіху історикам гарантували доступ до архівів.[1269]

Результат виявився несподіваним. Для багатьох науковців документи стали відкриттям. Архіви містили докладні історії політичних рішень, проведення хлібозаготівель, відмови активістів виконувати накази, згадки про трупи на вулицях, трагічні долі сиріт, терор і канібалізм. Отже, підсумував комітет, ніякого шахрайства нема. Не було фашистської вигадки про «міфічний голод». Голод був справжнім, він був і його неможливо заперечити.

Вшанування шістдесятих роковин голоду восени 1993 року були безпрецедентними. За два роки до того Україна обрала свого першого Президента та переважною більшістю проголосувала за незалежність; подальша відмова уряду підписати нову угоду з радянськими республіками призвела до розпаду Радянського Союзу. Однією з останніх дій КПУ перед складанням владних повноважень була резолюція, що засуджувала голод 1932–1933 років як «злочинний курс, переслідуваний Сталіним та його поплічниками».[1270] Драч та Олійник приєдналися до інших громадських діячів, котрі заснували Рух — незалежну політичну партію, що легально заманіфестувала національний рух від часів репресій на початку 1930-х років. Уперше за свою історію Україна постала суверенною державою і її визнали в усьому світі.