Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

На початок 1980-х років також відбулися зміни в українській діаспорі. Краще зорганізована і з більш потужними ресурсами — її члени вже не були бідними біженцями, а стали шанованими представниками середнього класу в Північній Америці та Європі, і таким чином могли підтримати більш вагомі проекти, систематизувавши розпорошені в книгах та фільмах матеріали. Канадський проект інтерв’ю виріс у великий документальний фільм «Жнива розпачу», котрий отримав нагороди на кінофестивалях. Стрічку також показали на канадському громадському телебаченні навесні 1985 року.

У США початкова відмова громадської телекомпанії демонструвати фільм через його «правий» політичний характер викликала суперечки. Урешті-решт канал PBS вирішив показати фільм у вересні 1986 року як особливий випуск програми «Гаряча лінія», продюсером якої був колумніст-консерватор та редактор «National Review» Вільям Баклі. Одразу за фільмом відбулися дебати між Баклі, істориком Робертом Конквестом і журналістами Гаррісоном Солзбері з «New York Times» та Крістофером Гітчензом з «Nation». Більшу частину дебатів говорили не про голод. Гітченз підняв тему українського антисемітизму. Солзбері зосередився на Дюранті.[1251] Усе це спричинило зливу відгуків та статей.

Ще більшу хвилю пожвавлення та інтересу через кілька місяців викликала публікація книги Конквеста «Жнива скорботи» — найбільш промовистий результат Гарвардського проекту. Книга Конквеста (як і ця) була написана в співпраці з Українським дослідним інститутом Гарвардського університету. Тоді в історика не було доступу до архівів, який є у нас сьогодні. Але разом з Мейсом Конквест використав усі наявні джерела: офіційні радянські документи, мемуари, усні свідчення людей, які пережили голод. Книга «Жнива скорботи» вийшла в 1986 році та отримала рецензії в головних британських та американських газетах і багатьох академічних журналах — на той час безпрецедентний випадок для книжки про Україну. Багато рецензентів висловили здивування тим, як мало вони знали про таку велику трагедію. У «The Times Literary Supplement» дослідник радянської історії Джефрі Госкін визнав, що був шокований, довідавшись «наскільки багато матеріалів назбиралося за роки, більшість з яких доступна в британських бібліотеках». Зокрема він зазначив: «Важко повірити, що книга доктора Конквеста є першим історичним дослідженням того, що повинні вважати одним із найбільших рукотворних лих століття, відомим численними катастрофами». Френк Сисин висловився просто: «Це перша книга про Україну, котрій приділили стільки уваги».[1252]