Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: HREC PRESS
- ISBN: 978-966-97606-4-7
- Переводчик: Дарія Маттінґлі
- Жанр: История
Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:
У «Пануванні країн Осі» Лемкін писав про різновиди геноциду — політичний, соціальний, культурний, економічний, біологічний та фізичний. У чернетці до іншої праці з історії геноциду, яку він так і не закінчив та не опублікував, Лемкін перерахував методи, які можуть бути використані для здійснення геноциду, включно з паплюженням культурних символів та знищенням культурних центрів — таких, як церкви та школи.[1278] Згідно із загальним визначенням терміна в опублікованих та неопублікованих працях Лемкіна в 1940-х роках, радянізація та голод в Україні, безумовно, були «геноцидом». Пізніше він обґрунтував це твердження. У своєму есе «Радянський геноцид в Україні» (1953) Лемкін писав, що Кремль знищив українську еліту через те, що вона була «доволі нечисленна, тож її легко було ліквідувати. Саме тому радянська сокира з розмахом вдарила по цих групах [політичних, релігійних і культурних діячів] за допомогою відомих знарядь масового вбивства, депортації й примусової праці, заслання і голоду».[1279]
Якби концепція геноциду залишилася просто ідеєю в свідомості та працях науковців, сьогодні не було б жодних дискусій. За визначенням Лемкіна, Голодомор був геноцидом, як це є в найочевиднішому розумінні цього слова.
Проте концепція геноциду стала частиною міжнародного права у дещо іншому контексті: під час Нюрнберзького процесу та подальших правових дебатів Лемкін був радником головного адвоката в Нюрнберзі, судді Верховного суду Роберта Джексона і завдяки його наполегливості визначення геноциду було використане під час суду, хоча й не згадане в жодному з вироків. Після завершення Нюрнберзького судового процесу багато хто, як з поглядів моралі, так і реальної політики дійшли висновку, що цей термін необхідно зафіксувати в основних документах ООН. Як стверджує Норман Наймарк та інші науковці, міжнародна політика, зокрема політика Холодної війни, вплинули на написання законопроекту ООН про геноцид більше, ніж дослідження Лемкіна або будь-кого іншого.[1280]
Спочатку засудження геноциду в резолюції Генеральної Асамблеї ООН у грудні 1946 року нагадувало більш широке формулювання Лемкіна. Геноцид було визначено як «злочин згідно з міжнародним законодавством..., скоєний на релігійному, расовому, політичному або будь-якому іншому ґрунті». Перші проекти того, що потім стало Конвенцією ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, включали також «політичні групи» як потенційні жертви геноциду. Очільники СРСР, усвідомлюючи, що їх можуть визнати винними у здійсненні геноциду проти «політичних груп» — наприклад «куркулів» — виступили проти більш широкого визначення. Відтак радянська делегація стверджувала, що «політичні групи» є «цілком недоречними в науковому визначенні геноциду, і їхнє включення послабить конвенцію та завадить боротьбі проти геноциду». Водночас делегація наполягала й на тому, щоб визначення «геноциду» було «органічно пов’язано з фашизмом-нацизмом та іншими подібними расовими теоріями». Сам Лемкін почав лобіювати це вужче визначення разом з іншими, хто прагнув якнайшвидшого схвалення конвенції, адже боялися, що інакше СРСР її заблокує.[1281]
Врешті Конвенцію прийняли в 1948 році — це стало особистою перемогою Лемкіна та багатьох інших, хто її лобіював. Але правове визначення залишилось звуженим («під геноцидом розуміються наступні дії, чинені з наміром знищити, цілком чи частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку»). У наступні роки поняття «геноцид» на практиці стали тлумачити ще більш вузько, зокрема як подібне до Голокосту фізичне знищення всієї етнічної групи.
Голодомор не відповідає такій інтерпретації. Голод в Україні не був спробою вбивства усіх українців; його також зупинили влітку 1933 року, задовго до того, як він міг винищити всю націю. Хоча Лемкін пізніше намагався добитися розширення терміна і навіть описав політику щодо України як «класичний приклад радянського геноциду»[1282], зараз важко кодифікувати голод в УСРР або будь-який інший радянський злочин як геноцид згідно з міжнародним правом. Це не дивно, адже Радянський Союз доклав зусиль до визначення цього терміна саме для того, щоб радянські злочини, включаючи Голодомор, не підпали від визначення «геноцид».
Складність класифікації Голодомору в міжнародному праві як геноциду не зупинила спроб кількох урядів України цього добиватися. Першу таку спробу було здійснено після Помаранчевої революції 2004 року — серії вуличних протестів у Києві проти «вкрадених» результатів виборів, корупції та російського впливу на українську політику. Тоді вперше в історії незалежної України обрали Президента, який не походив з радянської номенклатури. Віктор Ющенко мав унікальний, потужний мандат повноважень від українського національного руху і використав це для підтримки вивчення голоду. Він згадав Голодомор у своїй інавгураційній промові і створив Український інститут національної пам’яті, одним з головних напрямів досліджень якого став Голодомор. Він також лобіював визнання Голодомору геноцидом в Організації Об’єднаних Націй, Організації з безпеки і співробітництва в Європі та інших міжнародних установах. Під час президентства Ющенка фінансування досліджень голоду різко зросло. Десятки місцевих груп — вчителів, студентів, бібліотекарів — приєдналися до кампанії створення Національної книги пам’яті, що мала включити повний список жертв голоду.[1283] У січні 2010 року Апеляційний суд м. Києва визнав Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева, Косіора та інших винними в «організації геноциду». Суд припинив справу на тій підставі, що всі обвинувачені померли.[1284]
1278
Lemkin on Genocide, ed. Steven Leonard Jacobs (Lanham, MD: Lexington Books, 2012).
1279
Lemkin, “Soviet Genocide in the Ukraine”.
1280
Аргументація Наймарка в кн. Norman М. Naimark, Stalin’s Genocides (Princeton, N.J.: Princeton University Press, 2010).
1281
Norman М. Naimark, Stalin’s Genocides, 24.
1282
Lemkin, “Soviet Genocide in the Ukraine”.
1283
Georgiy Kasianov, “Holodomor and the Politics of Memory in Ukraine after Independence”, in Holodomor and Gorta Mór: Histories, Memories and Representations of Famine in Ukraine and Ireland, eds. Vincent Comeford, Lindsay Jansen and Christian Noack (London: Anthem Press, 2014), 167–88.
1284
“Рішення щодо кримінальної справи про геноцид в Україні 1932–1933 рр.”, Права людини в Україні, дата звернення 2017.