Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Після смерті Романа до Києва повернувся Рюрик Ростиславич. Уже 1206 р. проти нього виступив чернігівський князь Всеволод Чермний. Боротьба між ними, яка тривала з перемінним успіхом до 1210 р., завершилася перемогою Всеволода. Він перевів Рюрика у Чернігів, а сам зайняв київський стіл. Через деякий час, після смерті Всеволода Суздальського (1212) і Рюрика Ростиславича (1212), Всеволод Чермний лишився найпомітнішою фігурою серед усіх давньоруських князів.
З 1214 р. Київ знову перейшов до рук Ростиславичів. На його столі утвердився Мстислав Романович (1214—1223), час правління якого збігся з деякою стабілізацією політичного становища не лише Київської землі, а й усієї Південної Русі.
Поступальний історичний розвиток Середнього Подніпров’я перших десятиріч ХІІІ ст. перервали монголо-татари. На р. Калці 1223 р. відбулася битва між монголо-татарськими і руськими військами. Незважаючи на те що Мстиславу Романовичу, Мстиславу Мстиславичу (Удалому), Мстиславу Святославичу (Чернігівському) вдалося привести київські, чернігівські, смоленські, галицькі, волинські і володимиро-суздальські полки — величезне військо проти ворога, битву вони програли. У ній загинув і київський князь Мстислав Романович.
Поразка на Калці стала переломним моментом у житті київського князівства. Князі вже не так нестримно прагнули оволодіти київським столом. У перші десятиріччя після невдалої битви в Києві княжив Володимир Рюрикович, фактичним співправителем якого був Данило Галицький. У Київській землі він утримував Пороську волость.
З 1235 р. на київському столі сиділи князі, які не лишили по собі скільки-небудь помітного сліду в історії. Останній з них, Михайло Всеволодович, довідавшись про наближення монголо-татарських полчищ, утік до Угорщини. Києвом заволодів Данило Галицький і посадив там свого боярина, воєводу Дмитра,
Таким чином, напередодні монголо-татарської навали Київ — «мати містам руським» — лишився без князя, а підданий йому домен роздробився на невеликі уділи.
Глава 3
Чернігівське і Новгород-Сіверське князівства
Чернігівське, а пізніше і Новгород-Сіверське князівства поряд з Київським і Переяславським були складовими частинами давньої Руської землі — того державного і територіального ядра Русі, яке склалось ще в IX ст. Процес формування чернігівського удільного князівства завершився в XI ст., коли Ярослав Мудрий, віддавши Чернігову колишні землі радимичів, в’ятичів, а також Муромську волость і Тмутаракань (сучасна Тамань), посадив там сина Святослава. Рід останнього досить швидко пустив глибоке коріння у Чернігові і вважав його своїм містом. Не випадково Святослав Ярославич заповідав поховати його в Чернігові у Спаському соборі.
Чернігівська земля уже в першій чверті XII ст. включала територію басейнів Десни і Сейму, Сожу і Верхньої Оки. Кордоном між Чернігівською і Київською землями вважався Дніпро, але в дійсності, як уже зазначалось, у районі Києва він проходив на деякій відстані від річки. Вище Десни і Прип’яті чернігівські володіння переходили на правий берег. Тут Чернігову належала Речиця і «иные городѣ мнози». Південні межі Чернігівської землі сягали верхів’їв Сожу, Іпуті, Десни, де знаходились міста Чичерськ і Вщиж.
Рис. 18. Скляні вироби XII—XIII ст.
Північно-східна межа князівства доходила до Москви, але у зв’язку з колонізаційним потоком, що тривав, не була стабільною. Пізніше, із зміцненням рязанського князівства, за приокське порубіжжя виникали суперечки між чернігівськими і рязанськими князями. Крайньою чернігівською волостю тут була, найвірогідніше, Лопасня, розміщена на однойменній річці, правій притоці Оки. Південніше чернігово-рязанський кордон проходив по вододілах Дону і його приток Проні, Сосни, Упи і Зуші.