Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Після смерті Олега (1115) і Давида (1123) чернігівським князем став Ярослав Святославич. Через п’ять років його вигнав із Чернігова племінник Всеволод Ольгович, який сидів до того на далекому тмутараканському столі. Ярослав повернувся у свою Муромо-Рязанську волость, де невдовзі помер. Новгород-Сіверське князівство стало уділом Давидовичів.
Закріпившись на чернігівському столі, Всеволод почав організовувати коаліцію Ольговичів проти великого київського князя Ярополка. Влітку 1134 р., закликавши на допомогу половців, Ольговичі здійснили спустошливий похід на Переяславську землю. Ярополк Володимирович поспішив на допомогу переяславцям, але в битві на Супої зазнав поразки і повернувся до Києва. 1138 р. Ольговичі разом з половцями знову напали на Переяславську землю і навіть готувались виступити на Київ, але, дізнавшись, що Ярополк зібрав величезні сили, відступили до Чернігова. Домагання Всеволода Ольговича призвели до того, що за умовами Моровійського договору Чернігівське князівство знову втратило Посейм’я.
З 1139 р. чернігівськими князями стали сини Давида Володимир та Ізяслав; у Новгороді-Сіверському посів син Олега Святослав. Двоюрідні брати не подолали тих тенденцій у політичному житті князівств, які визначились ще за життя їхніх батьків. Давидович! продовжували орієнтуватись на Київ і майже постійно виступали спільниками великого князя, Святослав Ольгович підтримував союзницькі зв’язки з його політичними противниками. Це неминуче повинно було призвести До Зіткнення князів Чернігівської і Новгород-Сіверської земель. Давидовичі, прагнучи відновити єдність своєї землі, у союзі з великим князем Ізяславом Мстиславичем вирушили на Новгород-Сіверський і обложили його. Не маючи сил оволодіти добре укріпленою фортецею, вони почали грабувати приміські села, де зосереджувались продовольчі запаси Ольговичів. Захопивши близько 4 тис. коней, багато хліба, заліза, міді, Давидовичі пішли на Путивль, куди незабаром прибув й Ізяслав Мстиславич. Путивляни здались; Святослав Ольгович за порадою бояр залишив Новгород-Сіверський і втік до Карачева.
Близько 1147—1148 рр. Давидовичі і Святослав Ольгович відновили колишні відносини і чернігівська феодальна міжусобиця припинилась. Святослав Ольгович повернувся до Новгород-Сіверського. Його позиції ще більш зміцніли, коли в 1149 р. Києвом заволодів його союзник Юрій Довгорукий, який високо цінував допомогу новгород-сіверського князя. Святославу Ольговичу повернули Курськ з Посейм’ям, а також Сновську тисячу, якою змушений був поступитись йому Ізяслав Давидович. Розширення володінь Новгород-Сіверського князівства за рахунок земель одного із Давидовичів викликало нові чвари між братами, і вони в подальшій боротьбі між Ізяславом Мстиславичем і Юрієм Довгоруким зайняли різні позиції. Ізяслав Давидович зі своєю дружиною воював на боці Ізясла- ва Мстиславича, а Володимир Давидович підтримував Юрія Довгорукого.
У битві на Руті 1151 р. старший Давидович загинув. До Чернігова поспішив Ізяслав Давидович, а Святослав Ольгович з племінником Святославом Всеволодовичем утекли до Новгород-Сіверського.
У 1152 р. Юрій Довгорукий вирішив покарати Ізяслава Давидовича за його союз з великим київським князем і за спалення Остерського містечка. Союзником його в новій кампанії знову виступив Святослав Ольгович. Заволодівши В’ятицькою волостю і містечками Мценськом, Спашем і Глуховим, Юрій Довгорукий зі Святославом Ольговичем підійшли до Чернігова, але, довідавшись про наближення сил великого князя, змушені були відступити. Незабаром двоюрідні брати уклали угоду в м. Хоробрі бути «за одинъ муж», але фактично не змінили своєї політичної орієнтації: Святослав Ольгович, як і раніше, тримався в стороні від київських подій, Ізяслав Давидович брав у них найактивнішу участь. Очевидно, вже тоді у нього зародилася думка про оволодіння київським столом.
На деякий час у Чернігівському князівстві встановився спокій, але після смерті Святослава Ольговича (1153) в ньому знову розгорілись міжусобиці. За Чернігів тривалий час боролись двоюрідні брати Олег Святославич і Святослав Всеволодович. Переміг Святослав. Не дотримавшись обіцянки наділити волостями численних родичів, Святослав Всеволодович викликав цим проти себе сильне незадоволення. Свідчення літопису про міжусобну боротьбу Святослава Всеволодовича зі своїми двоюрідними братами цікаві тим, що показують, як Чернігівське князівство розпадалось на дрібні уділи.