Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
70-ті роки ХІІ ст., що характеризувались новим загостренням міжкнязівських відносин, пройшли під знаком політичного суперництва і боротьби за Київ між Андрієм Боголюбським, Ольговичами й Ростиславичами. Жодна із сторін не здобула вирішальної переваги. Неодноразові спроби Боголюбського посадити в Києві свого ставленика не мали успіху; Гліба Юрійовича 1171 р. отруїли київські бояри, а його братів Всеволода і Михайла вигнали з Києва Ростиславичі. Зіткнення Ростиславичів і Ольговичів призвели до того, що київськими князями стали Святослав Всеволодович (1177—1194) і Рюрик Ростиславич (1180—1202). Їх співправління позитивно відбилося на економічному і політичному житті руських князівств. Виснажлива боротьба руських князів за Київ припинилася майже на 15 років.
Формально співправителі перебували в однаковому становищі, але життя вимагало, щоб один із них був старшим. Ним став"Святослав Всеволодович. Саме він організував антиполовецькі походи і був полководцем об’єднаних руських дружин, чим заслужив високу оцінку автора «Слова о полку Ігоревім». На захист південних кордонів Русі спільно виступали київські, волинські, галицькі, чернігівські, смоленські, переяславські, пінські полки. Походи 1183, 1185 і 1187 рр. завершилися блискучими перемогами руських дружин. Половців було відкинуто за Сіверський Донець.
Роки князювання дуумвірів Святослава і Рюрика характеризувались піднесенням економічного і культурного життя Києва. Літописець Мойсей, вихваляючи Рюрика за будівництво підпірної стінки під Михайлівською церквою на Видубичах, назвав великого князя київського царем, а його князівство — «державой самовластной... известной не только в русских пределах, но и в дальних заморских странах, до конца вселенной». Піднесенню політичного значення Києва сприяло й те, що в 1183—1184 рр. розпочалось зближення Святослава з одним із найсильніших князів Русі — володимиро-суздальським князем Всеволодом Юрійовичем.
Після смерті Святослава Рюрик запросив до Києва у співправителі брата Давида. Спроби Ростиславичів наділити численних нащадків Мономаха волостями на півдні Русі обернулись новим загостренням міжкнязівських відносин. Дуумвірат представників однієї князівської лінії на київському столі не визнавав Всеволод Юрійович, який вважав себе, а не Давида Смоленського, фактичним співправителем Рюрика. Суздальські літописці відзначають навіть, що Рюрик став київським князем за милістю Всеволода. «Посла (Всеволод. — Ред.)... мужъ своѣ в Киев и посади в Киевѣ Рюрика Ростиславича». Безперечно, це повідомлення слід віднести на рахунок літописця Всеволода, який послідовно провадив ідею старшинства свого князя, але в ньому відбились і деякі реалії.
Всеволод Велике Гніздо, який подолав на той час опозицію ростовського боярства і волосних князівств, став одним з найсильніших і авторитетніших князів Русі. Не випадково автор «Слова о полку Ігоревім» звертався до нього з такими словами: «Ты бо можеши Волгу веслы раскропити, а Донъ шеломы выльяти». Перебуваючи на столі великого князівства, яке очолило процес політичної консолідації на північному сході Русі, Всеволод, безперечно, впливав і на загальноруські справи.
Наприкінці XI ст. становище на півдні Русі знову загострилось. 1199 р. помер галицький князь Володимир Ярославич і Галич перейшов до волинського князя Романа Мстиславича. Останній 1202 р. з’явився з військом під стінами свого тестя Рюрика. Об’єднання Волині, Галичини і Київської землі було важливою подією у політичному житті південноруських князівств, але не кінцевою метою широкої програми Романа.
В. М. Татищев, використавши невідомий нам літописний список, навів цікаві свідчення про плани Романа Мстиславича. Після постригу Рюрика в монахи, Роман оголосив усім руським князям, що його' тесть порушив умову і за це був позбавлений київського столу. Далі він виклав свої думки про політичний лад Русі XIII ст. Так, київський князь повинен був «землю русскую отовсюду оборонять, а в братии, князьях русских, добрый порядок содержать, дабы един другого не мог обидеть и на чужие области наезжать и разорять». Великий київський князь мусив обиратись шістьома князями: суздальським, чернігівським, галицьким, смоленським, полоцьким і рязанським: «...младших же князей к тому избранию непотребно». В усіх шести князівствах стіл мав передаватися у спадщину старшому сину, але не ділитися на менші уділи, «чтобы Русская земля в силе не умалялась». Роман пропонував скликати князівський з’їзд для затвердження такого порядку. Широка програма державного устрою Русі за тих соціально-економічних умов не була і не могла бути реалізована. Удільні князі не підтримали Романів проект.