Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Дороги зв’язували Чернігів з найбільш віддаленими куточками Чернігівської землі, а також з Києвом. До останнього вели дві дороги: одна — вздовж правого берега Десни через Гущин, Шестовицю, Моровійськ, Лутаву, Вишгород, друга — по лівому березі Десни через Остерський городок. Важливе значення мали шляхи на Любеч — північний форпост Чернігівщини (в Чернігові одна брама мала назву Любецька), а також на Новгород-Сіверський, Стародуб, Вщиж і в землю в’ятичів. І, накінець, від Чернігова виходив ще один, можливо, такий же давній, як і київський, південно-східний (умовно хозарський, або тмутараканський) шлях, що вів у донські степи до Саркелу і Тмутаракані.
Упродовж XII—ХІІІ ст. Чернігів розширявся територіально, забудовувався монументальними будинками, зміцнювався додатковими лініями валів. На той час він став центром високорозвинутого ремесла. У XII ст. на території кремля було споруджено один з кращих соборів Русі — Борисоглібський; 1174 р. у межах князівського двору Святослав Всеволодович побудував Михайлівську церкву; під 1186 р. літопис повідомляє про завершення будівництва Благовіщенської церкви; наприкінці XII чи на початку XIII ст. на чернігівському торзі було зведено П’ятницьку церкву. До будов XII ст. належить і Успенська церква Єлецького монастиря. Поява такої кількості монументальних споруд у Чернігові пояснюється суперництвом чернігівських князів з київськими і в ратних справах, і в усіх сферах.
Численні різнокольорові полив’яні плитки, мозаїка, фрагменти різьбленого білого каменю, фігурна плінфа, якими оздоблювались архітектурні споруди Чернігова XII—XIII ст., свідчать про високий рівень розвитку цих галузей ремесла. Чернігівські ремісники виготовляли також зброю, ювелірні вироби, предмети побуту, знаряддя праці.
Чернігів був великим феодальним центром. За його міцними стінами зосереджувались двори представників знаті — князів, бояр, воєвод, помістя яких знаходились не лише поблизу стольного міста, але і на значному віддаленні від нього. Села і замки простягались від Ольгового поля під Черніговом до Сновська, Боловоса і Любеча. Про їх значення в економічному житті свідчать слова чернігівських князів, які, скаржачись на великого київського князя, говорили: «А се пакы Изяславъ пришедъ опять к Чернигову, ставъ на Ольговѣ полѣ, ту села наша пожгли оли до Любча, и всю жизнь нашю повоевали».
Про розміри багатства, здобутого руками смердів і холопів й зосереджених у таких князівських і боярських селах, дає наочне уявлення літописна стаття 1146 р., яка розповідає про пограбування села Ігоря Ольговича під Путивлем.
Наприкінці XI ст. за рішенням князівського з’їзду в Любечі на базі старої Сновської тисячі було утворено Новгород-Сіверське князівство. Головним його містом став Новгород-Сіверський на Середньому Подесенні, який виник ще в середині X ст., а в середині XII ст. перетворився на одне з визначних міст Чернігівської землі. Літописне повідомлення 1152 р. про облогу Новгорода-Сіверського військами Ізяслава Мстиславича характеризує місто як велику і міцну фортецю, яку так і не вдалося захопити великому князю: «Мѣсяца февраля, — зазначається в літопису, — поидоша полкы своими к городу и ту начаша ся бити в города у острожныхъ воротъ, и тако вбодоша ѣ въ градъ и острогъ в нихъ изътяша и яко же выидоша изъ острога, и отступяче отъ града, идоша в товары своя».
Формально новгород-сіверські князі підкорялись Чернігову, але фактично проводили самостійну, незалежну політику, яка дуже часто йшла в розріз з інтересами чернігівських князів. Це інколи призводило до того, що Новгород-Сіверське князівство потрапляло в залежність від князів суздальських, а ще частіше — київських. У 1159 р. Святослав Чернігівський у відповідь на погрозу київського князя Ізяслава Давидовича забрати Чернігів дорікає йому, що той і так «всю волость Черниговскую собою держить и съ своимъ сыновцемъ: и то ему не досыти, но велить ми изъ Чернигова пойти».
Найбільшими містами Посейм’я були Курськ і Путивль, які отримали свої назви від невеликих притоків Сейму — Путивльки і Куру. Курськ як центр Посейм’я згадується в літопису наприкінці XI ст., але виникло місто значно раніше. Як свідчить «Житіє Феодосія Печорського», у Курську ще за Ярослава Мудрого сидів київський посадник. Як прикордонне місто Чернігівської землі Курськ постійно піддавався нападам кочовиків. Коли Андрію Володимировичу замість Переяслава запропонували Курськ, він відповів: «Лучше того мне смерть на своей отчине и на дедине, нежели Курское княженье».