Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
З другої половини ХІІ ст., з посиленням набігів кочовиків, Курськ втратив значення головного міста східної частини Сіверської землі. Таким, очевидно, став Путивль, розміщений у нижній течії Сейму. Літописна стаття 1146 р. (перша писемна згадка про Путивль) описує його як велике місто з численним населенням, потужною фортецею. Дружина великого київського князя Ізяслава Мстиславича тривалий час безуспішно штурмувала укріплення Путивля. «И тако приступиша къ граду не вдашася имъ Путивлечи, дондеже приде Изяславъ съ силою Киевською. О немъ же крѣпко бющимъся съ града». Лише отримавши від Ізяслава обіцянку не руйнувати міста, путивляни припинили опір. Київський князь, однак, не дотримав слова. Із Путивля був виведений посадник чернігівського князя Святослава, а місто піддане пограбуванню. «И ту дворъ Святославль раздѣли на 4 части... и церковь святаго Възнесения всю облупиша, съсуды серебреныя, и индитьбѣ и платы служебныя, а все шито золотомъ, и кадѣлницѣ дьѣ и кацьи, и уангелие ковано, и книгы, и колоколы; и не оставиша ничтоже княжа, но все раздѣлиша, и челеди 7 сотъ». У другій половині XI ст. Путивль став стольним містом однієї із ліній чернігівських Ольговичів. У 1185 р. у ранзі путивльського князя згадується Володимир Ігорович.
З середини XII ст. у зв’язку з натиском на південно-східні рубежі Чернігівської землі кочовиків швидкими темпами відбувався процес заселення і освоєння земель в’ятичів. Тут виникли нові і розширились старі міста і феодальні замки Вщиж, В’ятич, Брянськ, Ормин, Карачев, Козельськ, Мценськ, Дедославль та ін. У 1142 р. за володіння В’ятицькою землею виникли суперечки між великим князем Всеволодом і його братами. Як свідчить літопис, великі київські князі із династії Ольговичів розглядали В’ятицьку землю як свою вотчину. Головним містом Верхнього Подесення на той час став Вщиж. У 1156 р. племінник чернігівського князя Ізяслава Давидовича Святослав Володимирович утік із Березного «Во Вщижъ, и зая у него все городы Подесенскыя». У 1167 р., після смерті Святослава Володимировича, вщижським князем став син Святослава Всеволодовича.
Археологічні дослідження Вщижа (Б. О. Рибаков) свідчать, що значне розширення його території сталося в середині XII ст. На той час не лише дитинець, але й посад були оточені валами і міцними дерев’яними стінами. На посаді була побудована кам’яна церква. Виявлені тут сокири, кирки, зубила і долота, сковорідки, численні керамічні, скляні і ювелірні вироби свідчать про інтенсивний розвиток вщижського ремесла, продукція якого, очевидно, задовольняла потреби значної округи. Наявність у Вщижі таких високохудожніх виробів, як бронзові арки роботи майстра Костянтина, бронзовий водолій, оздоблений лімозькими емалями, підсвічник, вказують на велике торговельне значення цього міста.
Любеч — одне із найдавніших міст Русі — наприкінці XI ст. став князівським замком. Місто оточували стіни із глини і дубових зрубів, а замок, який відігравав роль кремля, мав ще й свою складну систему укріплень. Розміщений на окремій горі площею 35х 100 м, яка відділялась від плато глибоким ровом, замок мав досить густу багатоповерхову забудову. Окрім високої чотириярусної рубленої башти-донжона, де жив воєвода чи посадник Любеча, великого князівського двору з двоповерховим палацом, невеличкої церкви, у замку розміщувався господарський комплекс, приміщення якого мали численні льохи і комори для продовольчих запасів. За підрахунками Б. О. Рибакова, у Любецькому замку могло розміщуватись від 200 до 250 чоловік, він міг витримати облогу впродовж року.
Любеч зберігав також значення міського центру, де розвивались ремесло і торгівля. На його посаді працювали гончарі, склороби, ковалі, різьбярі по каменю і кістці, продукція яких задовольняла потреби значного району Чернігівського князівства.
На березі Дніпровської затоки в Любечі знаходилась пристань, де зупинялись торгові судна, які постійно пропливали дніпровським водним шляхом.
Політичний розвиток Чернігівського і Новгород-Сіверського князівств XII — першої половини XIII ст. пов’язаний з діяльністю князівських династій Ольговичів і Давидовичів, родоначальниками яких були сини Святослава Ярославича — Олег і Давид. Перший після невдалої спроби оволодіти старшим столом землі сів у Новгороді-Сіверському, другий — закріпився у Чернігові. Третій Святославич — Ярослав — отримав Муромо-Рязанську волость, яка з часом потрапила у залежність від Ростово-Суздальського князівства. У політичному житті Чернігівщини і Новгород-Сіверщини з утвердженням у них згаданих князів намітились два шляхи: Давид перебував під впливом Мономаха і не виявляв сепаратистських тенденцій, а Олег, навпаки, прагнув до відокремлення від Києва.