Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
В історичній літературі нерішучість Ярополка Володимировича інколи пояснюється його малодушністю, насправді ж вона спричинялася іншим. Відомий біблійний заклик — «любите враги ваша» — йшов не від християнського смирення Ярополка, а від переконання, що внутрішні суперечності необхідно і можливо розв’язувати мирним шляхом. Стосовно ворогів Русі — половців — Ярополк дотримувався зовсім інших поглядів. Тут він діяв сміливо й рішуче і справедливо заслужив слави переможця «поганих».
На внутрішній політиці Ярополка, безумовно, відбились його зобов’язання щодо Мстиславичів, що, природно, викликало сильну протидію Ольговичів і молодших Мономаховичів. Прагнення закріпити за одним із синів Мстислава Великого переяславський стіл, що розцінювався як перехідний до київського, стало причиною різкого загострення відносин Ярополка зі своїми братами, зокрема з Юрієм Довгоруким. Останній запропонував Ярополку обміняти Переяславську землю, яка, по суті, була тоді частиною Київської, на ряд суздальських володінь.
Здійснення такого обміну означало б, що саме Юрій Довгорукий отримував права на успадкування київського столу. Це зовсім не входило до планів Мстиславичів і Ольговичів. Уклавши між собою союз, вони кілька разів нападали на Переяславську і Київську землі, що змусило Ярополка відмовитись від пропозиції Юрія Довгорукого. Врешті-решт Переяслав дістався молодшому Мономаховичу — Андрію, який не вважався претендентом на київський стіл. Лише перед смертю Ярополку вдалося об’єднати сили для боротьби з Ольговичами і дещо стабілізувати внутрішнє становище Півдня Русі.
Наприкінці правління Ярополка Володимировича до числа реальних претендентів на київський стіл висунувся чернігівський князь Всеволод Ольгович. Після смерті Ярополка він, скориставшись суперечностями між Мономаховичами і Мстиславичами, з невеликою дружиною ввійшов до Києва.
Київський стіл перейшов до Всеволода (1139—1146). Виникла необхідність встановлення нових контактів і зв’язків. Учорашній сепаратист Всеволод на київському столі намагався провадити політику відновлення єдності руських земель. Літопис відзначає, що він «самъ хотяще землю всю держати, искаше подъ Ростиславомъ Смоленьска, а подъ Изяславомъ Володимира». Обстоюючи свої домагання на старшинство серед руських князів, Всеволод наразився на відкриту протидію не лише Мономаховичів, а й своїх братів. Вони намагались витіснити київського князя з Чернігівської землі, де він утримував за собою В’ятицьку волость, а також отримати частку Київської землі. Претензії братів було задоволено передачею їм міст Рогачова, Берестя, Дорогочина, Клечська, Вщижа, Чорторийська, Юрмина. Впродовж всього періоду київського князювання Всеволод Ольгович мав сильну опозицію в особі Юрія Довгорукого, а також Володимира Галицького. Боротьба Києва з Галичем у 1144—1146 рр. не була успішною для жодної із сторін. Невдачею завершилась спроба Всеволода поширити свій вплив на Новгород. Його брат Святослав не зміг утриматися на князівському столі цієї боярської республіки; за утиски і насилля новгородці його вигнали.
Таким чином, Всеволоду не вдалося втілити у життя широких планів відродження політичної єдності давньоруських земель. Він зміг лише стати першим серед князів й утвердити свою великокнязівську владу на землях Південної Русі.
Серед населення Києва і Київської землі Всеволод не був у пошані. Його не любили за постійні зв’язки з половцями, а також за посилення феодальної експлуатації. Не випадково після його смерті в Києві 1147 р. Проти Ольговичів та їхньої адміністрації спалахнуло повстання.
Події 1146—1147 рр. яскраво засвідчили, що основною політичною силою у Києві і Київській землі стало боярство. Саме воно вирішило питання про київського князя після смерті Всеволода. Незважаючи на присягу, принесену Ігорю Ольговичу на Ярославовім дворі, старші серед київських бояр Гліб тисяцький та Іван Войтишич надіслали до Переяслава посольство, запрошуючи на київський стіл Ізяслава Мстиславича. Коли ж переяславський князь з’явився під стінами Києва, вони, як і було домовлено, відкрито перейшли на його бік. Ігоря Ольговича постригли в монахи і вислали в Переяслав.
Князювання Ізяслава (1146—1154) характеризувалося постійними походами і битвами. Двічі він змушений був поступатися Києвом Юрію Довгорукому, але обидва рази відвойовував місто. Як і його попередники, Ізяслав прагнув зміцнити політичні позиції Києва. З цією метою він відібрав у Святослава Всеволодовича Володимир (Волинський) і віддав йому невелику прикордонну волость з Божськом і Межибожжям; дядька В’ячеслава, який формально вважався великим київським князем, Ізяслав позбавив туровського столу і посадив на ньому свого сина Ярослава. Переяславський стіл зайняв інший син Ізяслава — Мстислав, у Смоленську вже давно правив його брат Ростислав.